Як керувати бажанням глядача

Фільм має вміти керувати бажанням глядача. Якщо глядач приходить у кінотеатр і протягом перших двадцяти п’яти хвилин у нього не виникло жодного бажання або прагнення, можна сказати, що ваш фільм повільно, але впевнено рухається до провалу. Адже бажання глядача повністю залежить від творців фільму. Так, звичайно, можна змусити глядача бажати якнайшвидше покинути кінотеатр або вимкнути телевізор. Але я не знаю жодного режисера чи сценариста, який ставив би перед собою таку дивну надзадачу.

У першу чергу шлях до бажання глядача — це головний герой фільму. Глядач має ототожнювати себе з героєм. Якщо глядачеві подобається герой, якщо він йому близький та симпатичний, у вас є шанс зачепити публіку. Щоб перетягнути глядача на свій бік, багато авторів вже давно використовують прості прийоми. Зараз я про них розповім.

Річ у тім, що кожна людина вважає, що саме в неї найбільші проблеми у житті. Так, ми знаємо, що в інших людей є проблеми й серйозніші, ніж у нас, але наші проблеми — це найпроблемніші проблеми, бо вони наші. І тому найчастіше глядач готовий ототожнювати себе лише з тим героєм, у якого справді є серйозні труднощі, складні життєві обставини або біда. З давніх-давен багато казок починалися з того, що герой — сирота: головна героїня «Попелюшки» — сирота, героїня з «Чарівника Смарагдового міста» — сирота, навіть Гаррі Поттер — і той сирота. Джоан Ролінґ знала, що робила і куди треба бити. Кілька рядків на початку про те, що бідолашний хлопець Гаррі — сирота, і от усі читачі та глядачі автоматично на його боці.

Я не кажу, що головний герой обов’язково має бути сиротою — це лише один із добре відомих прийомів. Як кажуть у Голлівуді: «Банально, але працює!» До речі, нещодавно вийшов фільм «Ліло і Стіч» від Disney, який зібрав непогану касу — і там теж головні героїні — сестри-сироти.

За багаторічну історію кінематографа героїв показували як завгодно, щоб викликати співчуття глядача: один — хворий, інший — кульгавий. Із нещодавніх прикладів — головний герой серіалу «Пуститися берега» (Breaking Bad) — шкільний учитель хімії, який почав варити метамфетамін і став наркобароном. Щоб його виправдати, на початку нам повідомляють, що в нього рак, і він скоро помре, тож йому треба залишити гроші родині. Ага, зрозуміло! Тепер йому все можна! Глядач автоматично на підсвідомому рівні вирішує: раз він хворий — хай уже торгує наркотиками, нам його шкода, ми йому пробачаємо. Далі можна закручувати сюжет як заманеться — ви виграли першу битву за співпереживання і можете вести глядача за собою.

Або інший приклад — відомий «Доктор Хаус». Серіал про вредного лікаря, який міг послати будь-кого куди подалі. Він — геніальний лікар і суперпрофесіонал, але як людина — жахливий, часто навіть грубий. Чому ми маємо йому співчувати? Ах так! Він інвалід, ходить із палицею і постійно приймає знеболювальні. І знову глядачі потрапляють на ту ж саму вудочку. Нам його шкода, бо в нього серйозні проблеми. І знову наше підсвідоме підштовхує нас пробачати йому всі витівки.

Як тільки ви змусили глядача співпереживати герою, добре б дати йому мету — чогось досягти до кінця фільму. Глядачі обожнюють фільми про мотивованих героїв. Навіть якщо ваш сценарій просідатиме в середині через брак динаміки, запевняю — глядач підсвідомо чекатиме і додивиться до кінця, щоб дізнатися, чи досяг герой своєї мети. Майже всі фільми про спортсменів побудовані за цією схемою: герой тренується, всі його принижують, ніхто в нього не вірить, але буде фінальне змагання, куди він насилу потрапить…і звичайно переможе. У такому разі ви керуєте бажанням глядача — змушуєте його бажати того ж, чого бажає головний герой.

Мотивація головного героя — це мотивація глядача. Є ще один із найпростіших способів мотивації — бажання вижити. Ми всі цінуємо життя, і для кожного воно — найцінніше. Навіть якщо героєві не треба нічого здобувати, вигравати чи завойовувати чиюсь любов, мотивація виживання завжди працює безвідмовно. Майже кожен фільм у жанрі горор використовує цю мотивацію. Чого хоче екіпаж «Ностромо» у фільмі «Чужий»? Вижити. Чого хоче герой Шварценеггера у «Хижаку»? Вижити. Це найпростіша мотивація — і водночас безвідмовна. У такому фільмі герой може нічого й не прагнути, бо ця мотивація йде від антагоніста. Маніяки, прибульці, акули, монстри, привиди та інші лиходії, що загрожують життю героя, — саме вони рухають сюжет.

Уміння керувати бажанням глядача — один із ключів до того, щоб утримати аудиторію біля екрана і зробити ваш фільм успішним.

Автор статті – Вячеслав Кателевський, режисер та сценарист