Анастасія Солоневич, режисерка: фільм «Як це було»

17 та 21 листопада в рамках KISFF у Києві покажуть короткометражний фільм «Як це було». Стрічка знята українською режисеркою Анастасією Солоневич спільно з польським режисером Дам’яном Коцурою, та розповідає про дівчину, яка під час війни повертається з Берліну до Києва.

Прем’єра фільму в Україні відбулася у жовтні під час кінофестивалю «Молодість». Світова – у головному конкурсі короткометражних фільмів 76-го Каннського кінофестивалю. «Нове українське кіно» поспілкувалося з режисеркою фільму «Як це було» Анастасією Солоневич та дізналося, над якими новими проєктами вона працює зараз та що радить починаючим режисерам.

– Про що ваш короткометражний фільм?

– Фільм розповідає про Лєру, яка з початку повномасштабного вторгнення приймає рішення їхати з Берліну до Києва. Там вона проводить один день зі своїм другом так, як це було до війни. Вранці зустрічається зі своєю родиною і вирішує, чи повертатися їй у Берлін, чи залишатися у Києві.

– Це історія з життя чи оригінальний сценарій?

– Сценарій написаний власноруч. Але у багатьох моментах він досить автобіографічний. Я також мала досвід повернення додому вперше після повномасштабного вторгнення. Цей досвід був травматичний. Я відкрила заново слово «дім». Багато нотаток робила. Вирішила, що буде цікаво їх перетворити в аудіовізуальну історію. Я записую багато спостережень у телефон. Акумулюю і власний досвід, і чужий. Чимало друзів живе на дві країни. Це інтимна і поліфонічна історія.

– Кого ви обрали на головну роль?

– Валерію Березовську – акторку і мою близьку подругу. Я не одразу про нею подумала. Якийсь час ми шукали героїню. Пізніше я попросила Лєру записати самопроби. Завданням було розповісти, як для неї розпочалася війна, як їй жилося у Берліні. Потрібна була щира розповідь, як це було. Лєра записала 6 хвилин самопроб, ми подивились 30 секунд і зрозуміли, що це вона. Партнером став Кирило Земляний. Він мій одногрупник з КНУ імені Тараса Шевченка. Талановитий молодий режисер. Коли вирішили робити кіно, про нього я подумала одразу.

Кадр із фільму “Як це було”

– Де ви знімали і як проходив процес фільмування?

– Кіно зроблено десь за місяць. Сценарій написала минулого року. 16 листопада вирішили зробити його. За два тижні я вже була у Києві і шукала локації. Нам пощастило. Протягом п’яти днів, поки ми знімали, не було повітряних тривог. Зйомки проходили на залізничному вокзалі, на Теремках серед великих багатоповерхівок. У нас не було ґрунтовної підготовки, багато всього робилося хаотично тут і зараз. Потім поїхали в Берлін, де відзняли початок.

– Як фільм потрапив на Канський кінофестиваль?

– Зйомки закінчили наприкінці лютого в Берліні. Спочатку був монтаж, звук, колір, субтитри. Це все невід’ємна частина процесу. І потім вирішили податися на Канський кінофестиваль. Фільм подали у різні секції. Весною почали приходити результати: від кожної з секцій ні, ні, ні, ні і в кінці від основної – так.

– Ви відвідали показ фільму в Канах?

– Так. На той час було важко зрозуміти, що відбувається, коли так різко потрапляєш з вокзалу на бал. Фільм зробили от-от, він ще свіженький. І тут величезна помпезність. Інший світ. Було відчуття, що нічого не відбується за цією бульбашкою. Багато зустрічей, спілкування. З художньої секції наш фільм був єдиний українським.

– Які були відчуття?

– Я відчувала величезну відповідальність. Але майже не переживала, це було дивно: величезна зала, глядачі з усього світу, які, напевно, дивляться набагато більше кіно, ніж я. Фільм був дуже добре прийнятий. Люди підходили і дякували за щиру особисту історію.

Прем’єра фільму на кінофестивалі Канна

– Коли в Україні відбулася прем’єра фільму і де глядачі можуть його побачити?

– На кінофестивалі «Молодість» у жовтні. Мені дуже важливо було показати це кіно в Україні. Далі – 17 і 21 листопада на KISFF (Kyiv International Short Film Festival). Впродовж Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів буде декілька скрінінгів.

– Чи можна фільм переглянути онлайн?

– Зараз фільм мандрує кінофестивалями і у відкритому доступі до наступної весни його точно не можна буде побачити. Але у нас є дистриб’ютор, будемо обговорювати розміщення на стрімінгових платформах, як міжнародних, так і українських.

– Вже маєте задум на новий проєкт?

– Я вже відзняла новий короткометражний фільм. Знімала його у Києві з серпня по вересень 2023 року. Це історія про дівчину і один день до весілля, коли майбутній чоловік ще не повернувся з фронту. Ми ніколи не бачимо чоловіка в кадрі. Ця історія зосереджена на жінці і її внутрішньому світі. Це художня історія, де кордони з документалістикою трошки зблюрені. Також над повним метром працюю.

– На якій стадії роботи повний метр?

– На рівні сценарію. Я подалася на сценарні резиденції. Працюю, розробляю.

– В якому жанрі буде фільм?

– Це драма. Історія буде також стосуватися війни в Україні, але без самої війни у кадрі.

Кадр із фільму “Як це було”

– Що можете порадити іншим людям, які знімають своє кіно?

– Моя щира рекомендація – знімати якомога частіше. Я розумію, що кіно – це завжди про гроші, важко зняти кіно без грошей. Але наразі у людей є найпростіші камери. Головне не техніка, а історія і актори. Експериментувати, не боятися.

– Чи важко потрапити на кінофестиваль? Які тут можете дати кінематографістам поради?

– На кінофестивалі «Молодість», у Канни – я б не сказала, що важко потрапити. Це про вдачу. І подекуди усе може тільки на цьому засновуватися. Зараз на великих фестивалях робиться фокус на історіях, які відчуваються, що вони персональні, інтимні і що в цій інтимності вони правдиві. Говоріть про персональне, про те, що ви знаєте. І не бійтеся при тому досліджувати щось нове. Успішність фільму не в тому, як ви подасте з заявку на кінофестиваль, а з якою любов’ю ви підійшли до вашого фільму. І це лотерея.

– Що з українського кіно ви останнє дивилися?

– Із останнього я дивилася «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча. Дивилась «20 днів в Маріуполі». Вважаю, що це важливе кіно. І дуже болюче. Добре, що зараз воно шириться світом. Хочу подивитися фільм Філіпа Сотніченка «Ля Полісяда» і «Степне» Марини Вроди.