fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Діана Карпенко Обирок Кіносарай

Діана Карпенко, директорка фестивалю «Кіносарай»: Кіно має потрапляти далі, ніж у великі міста

470

Директорка фестивалю «Кіносарай» Діана Карпенко про формат і значення проєкту, власний продсерський досвід та показ українського кіно в селах та невеличких містах.

9-й Міжнародний фестиваль позитивного кіно «Кіносарай» цьогоріч проходить з 25 по 28 червня під основною темою «Гнучкість думок і дій». Традиційно подія відбувається в мистецькому хуторі Обирок на Чернігівщині, який збирає творців авторського кіно не лише з України, а й зарубіжжя. Цього року на фестивалі представлено близько 100 фільмів з 30 країн світу. Засновник порталу «Нове українське кіно» також відвідав кіноподію та розпитав директорку фестивалю та співзасновницю мистецького хутора «Обирок» Діану Карпенко про формат події, значення «Кіносараю» для української індустрії і те, яким його бачать організатори наступного року, коли фестивалю виповниться 10 років.

– Розкажіть, що цікавого відбувається на кінофестивалі цього року?

– Фестиваль проходить вже вдев’яте, але лише другий рік ми проводимо міжнародний конкурс. Цього року нам надіслали понад 300 фільмів з 50 країн, ми відібрали близько 100 з 30 країн. В якийсь момент ми зрозуміли, що нам не вдається помістити в 7 конкурсних програм усі найцікавіші роботи, тому вирішили зробити додаткову програму «Аяваска шляхів», присвячену фільмам про мандри. Також представлена програма дитячого кіно «Пітахая думок», програма «Українська нова хвиля» в партнерстві з Довженко-Центром та програма чеського кінофестивалю Ji.hlava IDFF, які відібрали для нас шість позитивних фільмів, знятих жінками.

– Хто з відомих митців приймає участь цього року в «Кіносараї»?

– В програмі кілька творчих зустрічей. До нас приєдналися режисерка Марина Врода, кінооператор Сергій Стеценко, звукорежисерка кіно та анімації Марія Нестеренко. Аргентинський скульптор Фабіан Маркович спеціально для фестивалю розробив вісім нагород, він також сьогодні з нами. Ще був майстер-клас від режисера-аніматора, власника студії Ridni Родіона Шуба.

Окремо показуємо ретроспективу фільмів, які зняв чернігівський народний режисер Митро Козел. Саме Митро, а не Дмитро – так його називали. На жаль, він вже не з нами. В радянські часи Митро зробив свою першу фотокамеру з бінокля. Проживав за 20 км звідси в с. Жовтневе. Крім того, провели зустріч з тревел-документалстами. А передмовою до церемонії відкриття фестивалю став перформанс від Флори Боровик.

– В Україні сьогодні проходить чимало великих і маленьких кінофестивалів. Що вирізняє «Кіносарай» серед інших?

– Цей фестиваль – тотальний антигламур. Кіносарай – це сіно і босі люди, що купаються в озері й дивляться кіно на сіновалі або просто неба на траві. В Обирку створюється особлива атмосфера, яка дозволяє дуже легко знайомитися і спілкуватися людям, що співпадають за цінностями та інтересами. Позаминулого року до нас приїхала класна компанія кіношників – вони привезли свій фільм. Приїхали в святковому одязі, сукнях. Побули тут трохи й говорять: «Таааак, ми зрозуміли». Цього року приїхали, одягнені зручніше і готові до відпочинку (сміється).

кіносарай

– Що для вас цей фестиваль? Вочевидь, це не комерційний проєкт, тож для чого ви його робите?

– Для мене це, в першу чергу, місце, де кіномитці можуть зустрічатися у вільному невимушеному форматі без зайвих масок і костюмів. Мені подобається, що до нас приїжджають і професіонали–кіновиробники, і початківці, і просто люди, яким цікаве українське кіно. У цьому просторі немає роз’єднання, коли зірки стоять десь на сцені, тут – всі близько, поруч. У режисера, який отримав канську статуетку, можна спитати, що саме він хотів сказати своїм фільмом. Це дуже особлива атмосфера, напевне для цього ми «Кіносарай» і робимо. Обирок – чудове місце для відпочинку, перезавантаження і нових ідей.

– Яким ви бачите «Кіносарай» в майбутньому? Плануєте зберегти його камерність чи перетворите на щось інше?

– Поки що він доріс до того, що ми хотіли. Цього року отримали підтримку від партнерської програми Українського культурного фонду, USAID і Державної агенції з розвитку туризму. Це нам дозволило вивести фестиваль на якісно інший рівень і реалізувати багато тих речей, про які ми тільки мріяли.

З командою ми проговорювали, чи хочемо нарощувати масштаб і зрозуміли, що насправді ні. 200 людей – це максимум комфортна кількість учасників, щоб було вдосталь часу познайомитися, поспілкуватися і, в той же час, відпочити. Коли збирається 300-500 людей, це вже зовсім інша атмосфера.

– Тож яка кінцева мета фестивалю, щоб кінотусовка збиралася разом в Обирку?

– Обирок знаходиться за 220 км від Києва, тож не лише в тусовці річ. Хочеться, щоб кіно потрапляло далі, ніж у великі міста. Досі переважна більшість людей перепитує: «А що, в Україні знімають кіно?». Люди в селах та невеличких містах, де немає великих кінотеатрів, бачать лише те, що показують по телевізору.

Цього року в Батурині на День Конституції ми зробимо показ дитячої програми, українського ігрового кіно і фільмів-переможців Кіносараю. Хочемо отримати зворотній зв’язок від місцевих мешканців. Покази для них безкоштовні за попередньою реєстрацією, тож потрапити можуть усі.

В мене є мрія, щоб такі покази відбувалися в усіх селах і малих містах, де є, хоча б елементарно, екран, проектор і колонки. Думаєм про те, щоб наступного року показ програми Кіносараю паралельно відбувався по селах Чернігівської області і далі – на всю Україну.

– Ця мрія – на рівні ідеї чи проєкт вже розробляється?

– Як ідея, проєкт існує давно. Зараз ми думаємо, як її технічно реалізувати. Складність в тому, що перший рік фільм живе фестивальним життям. Дуже важливо, щоб він не потрапив, куди не потрібно. Коли одна локація – все зрозуміло, коли їх багато потрібно продумати як убезпечити фільми. Ми зараз в пошуку технічного рішення.

– З якими складнощами ви зіштовхнулися цього року в організації фестивалю?

– В організації заходів завжди стоїть питання фінансування, яке надходить в притул. Купа дрібних форс-мажорів стаються в останній момент: хтось не приїхав, когось треба поміняти в програмі, але це якась звична фестивальна рутина. Цього року навіть дощ не завадив нам реалізувати задуману програму на сто відсотків. Команда працювала дуже злагоджено і виклалася на повну.

– Наскільки складно знайти фінансування на такі творчі проєкти?

– Український культурний фонд має широкий спектр різних програм і дуже багато проєктів з різних сфер можуть подаватися на конкурс. Але складність є в бюрократичній, паперовій частині, яка потребує ресурсів й уваги. Звісно, хочеться, щоб такі проєкті підтримував локальний бізнес, меценати або спонсори.

Ми зіштовхуємся з тим, що в нас камерний формат, який ми не хочемо змінювати, адже в цьому краса фестивалю. В той же час стоїть питання, як працювати зі спонсорами, якщо ми не залучаємо офлайн величезної аудиторії. Крім того, алкоголь на фестивалі не продається, тому ми не можемо брати такі компанії у спонсори. Обирок місце, де громада турбується про екологію, сталість, тому по цінностях нам не підходить більшість великих брендів, які можливо в контексті своїх програм соціальної відповідальності були б і не проти профінансувати.

– Що потрібно для того, щоб більше людей дивилося українське кіно?

– Дати йому місце. Коли прайм-тайм заповнений американськими фільмами, глядач просто не може потрапити на українське кіно. З короткометражним та документальним кіно ще складніше. Його просто не беруть мережеві кінотеатри.

– У вас є фаворити цьогоріч на кінофестивалі?

– Немає. Усі фільми переглядав наш програмний директор Микола Базаркін (режисер монтажу кіно, серед робіт якого «Вулкан», «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», «Рози. Фільм-Кабаре», – прим.), я спеціально до останнього не дивилася нічого, хотілося разом з іншими глядачами повністю зануритися в атмосферу. В перший день фестивалю переглянула фільм-відкриття «Толока». Була дуже приємно вражена і рада, що цей фільм стався. Кілька років тому Михайло Іллєнко приїздив в Обирок і показував його ще на етапі роботи.

кіносарай

– Як, на вашу думку, «Кіносарай» впливає на розбудову кінематографічного мистецтва в Україні?

– В попередні роки, до утворення конкурсної програми, ми наповнювали програму фільмами наших друзів – хто і що за останній час зняв. Наприклад, хтось займається комерційними серіалами чи рекламою, і нарешті зняв фільм, про який давно мріяв. Від самого початку «Кіносарай» був майданчиком, де можна було показати і обговорити свій фільм зі своїми.

Ми просимо всіх авторів конкурсної програми по можливості обов’язково приїхати. Тут відбувається момент живого спілкування з аудиторією, глядачем. Це місце виникнення нових речей. Ці процеси надихають, тож мені хочеться створити тут повноцінну перманентну мистецьку резиденцію, де б постійно відбувалися великі і маленькі заходи, і представники креативних індустрій могли зустрічатися.

– Чому саме село Обирок Чернігівської області?

– Сама я з Києва, але 13 років тому ми купили тут хатку. Все почалося з нашої кінотусовки в університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Була ідея створити кіносело, в якому можна знімати кіно, монтувати, сфокусуватися на творчості і робити різні заходи. Потім ідея трансформувалася і ми розширили сферу інтересів в мистецькому плані. Сьогодні тут проходять різні заходи, до організації яких активно долучається громада Обирку.

– Ви займаєтеся лише кінофестивалем, чи також знімаєте щось своє?

– Кілька разів я виступала продюсером фільмів, але мені складно працювати з держфінансуванням. В останній раз ми знімали документальний фільм для Батуринського музею про Григорія Орлика (військовий діяч XVIII, син Пилипа Орлика, – прим.) за підтримки мецената. І це значно лешге, коли ти просто якісно робиш свою роботу і видаєш результат, не займаючись великою кількістю паперів. Як вільний художник, я іноді вмикаюся в проєкти, які мені цікаві.

– Що можна чекати від 10-го ювілейного фестивалю «Кіносарай» наступного року?

– Хочу обговорити з командою можливість додати ще одну категорію в конкурс – фільми про мандри. Хотілося б зібрати людей, які працювали в команді над створенням «Кіносараю» в попередні роки. І, як казала вище, думаю над тим, як зробити показ програми «Кіносараю» по інших селах Чернігівщини. І обов’язково повторимо вечірку перевтілень – це було чудове завершення цьогорічного фесту.

Проект 9-го МКФ позитивного кіно «Кіносарай» реалізується в межах партнерської програми «Культура. Туризм. Регіони» Українського культурного фонду, Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України» (КЕУ) та Державного агентства розвитку туризму.

Читайте також

Режисер Вацлав Маргоул про “Пофарбоване пташеня”: Мій фільм – поза часом