Чому важливо знімати квір-кіно сьогодні: інтерв’ю з українськими режисер_ками фестивалю SUNNY BUNNY
Українські режисер_ки про те, як знімати квір-фільми під час війни та програма «Ukrainian Shorts» на кінофестивалі SUNNY BUNNY.
На другому фестивалі ЛҐБТКІА+ кіно SUNNY BUNNY, який пройде в Києві 19-26 квітня, представлять короткометражні фільми українських режисер_ок в рамках спеціальної програми «Ukrainian Shorts». У категорію ввійшли 6 кінострічок, які розповідають про життя української квір-спільноти під час та всупереч війні, а також і фільми з більш експериментальними сюжетами.
Зокрема, у стрічці «Апокаліпсис учора» режисера Богдана Колесника (Україна, 2023, тривалість 18 хвилин) події відбуваються за день до кінця світу. Головні герої, Бодя і Макс, отримують запрошення на транскосмічний рейс до іншої галактики, щоб уникнути пекельного вогню від розпеченого Сонця. Проте, у останній момент Макс викрадає обидва квитки і втікає зі своєю новою пасією — Васьою. Бодя вже готується до своєї смерті, але його подруга Саша має інші плани на останній день перед апокаліпсисом: дати Максові прочухана.
Кадр з фільму “Апокаліпсис учора”
Документальний фільм «Qirim», створений режисеркою Катериною Храмцовою (Чехія, 2023, тривалість 10 хвилин), розповідає про Антоніну Романову та її особистий шлях спротиву російській окупаційній політиці. 25 лютого 2022 року, разом зі своїм партнером, Антоніна приєдналася до Збройних сил України. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну вона була режисеркою, перформеркою й акторкою.
Кадр з фільму “Qirim“
Режисерка Зоя Лактіонова у своєму фільмі «Ми ніколи не зустрічались» (Україна, 2023, тривалість 5 хвилин) досліджує природу сексуальності та стосунків зі своєю подругою, намагаючись зрозуміти, чим був для них їхній спільний досвід.
Кадр з фільму “Ми ніколи не зустрічались”
Фільм «Лінії» від режисерки Ганни Трофімової (Україна, 2023, тривалість 40 хвилин) складається з трьох різних історій людей з української ЛҐБТКІА+ спільноти, які з’єднані однією лінією — війною. Фільм розповідає про Костянтина, волонтера й активіста з Запоріжжя, який залишився у рідному місті. Друга історія про Юлію та Інну, пару, яка виїхала з Ірпеня та переїхала в Берлін разом із своїм котом. Третя історія про Віктора, харківського фотографа, який через війну став внутрішньо переміщеною особою, так само як і його батьки.
Кадр з фільму “Лінії“
«З любовʼю, Коптєв» — експерементальна стрічка Єлизавети Шерстнової та Ольги Коваль (Україна, 2024, тривалість 8 хвилин). Фільм відтворює один із показів театру «Орхідея» під керівництвом Михайла Коптєва — марґінального треш-дизайнера з Луганська. Маестро утверджує інший статус митця — без замовника, без наставника, сповідуючи ідею мистецтва заради мистецтва.
Кадр з фільму “З любовʼю, Коптєв”
Художній фільм «Повернення» режисера Вадима Мочалова (Україна , 2023, тривалість 32 хвилини) розповідає про Нікіту, який живе в Києві зі своїм хлопцем Сергієм. У свій День народження Нікіта свариться з релігійною матір’ю по телефону через хрестик, що та надіслала з Харківщини. Наступного дня, 24 лютого 2022 року, мати Нікіти вже не бере слухавку.
Кадр з фільму “Повернення”
Також для видання «Нове українське кіно» режисер_ки зазначених стрічок розповіли про те, чому важливо знімати квір-кіно сьогодні та який був їхній досвід фільмування під час повномаштабної війни.
Вадим Мочалов про «Повернення», 2023:
Мені було важливо зняти фільм, який би відображав досвід, схожий на мій. Допоки в Україні небагато медіа на цю тематику, але саме квір-фільми інших країн допомогли мені краще розуміти, чим є моя ідентичність, почувати себе валідним та усвідомлювати історію мого життя як важливу. Я хочу розвивати цей напрямок, щоб більше українських квірів бачило себе на екрані. Наші історії захопливі, мають свою особливу оптику та гідні бути належно репрезентованими у світовому кінематографі. Тому я радий, що можу бути частиною цього.
Організовувати та проводити зйомки студентського ігрового кіно під час повномасштабної війни було, м‘яко кажучи, важко. Але прийнамні моя недосвідченість як режисера та продюсера не здавалася всім найбільшою проблемою. В перші знімальні дні тільки припинились аварійні відключення електрики, зате нашу нічну зміну було зірвано обстрілом Києва росіянами. Через це довелося робити ще один знімальний день, який був мені зовсім не по кишені. Від стресу в мене погіршилася довготривала пам’ять: мені часто могли розповідати якусь ситуацію з моєю участю, а я реально не міг згадати нічого про це. Щиро вдячний знімальній команді, друзям та рідним, що ставилися з розумінням до всіх обставин і допомогали морально, фізично та фінансово з втіленням цього кіно. Ну, і Збройним cилам України, що я взагалі був живим і міг тим займатися. Радий, що цей фільм існує.
Зоя Лактіонова про «Ми ніколи не зустрічались», 2023:
Я роблю автоетнографічні фільми, тому це логічне продовження моєї практики, хоч і трохи запізніле. Початок повномасштабного вторгнення став життєзмінним для українців. Працюючи над дуже складним для мене повнометражним документальним фільмом про Маріуполь, який зазнав трагічних змін з початком повномасштабного вторгнення, я як ніколи відчула крихкість і кінечність життя. Можливо, це трохи простіше для молодих режисерів, які зростали вже в меншій гомофобії, проте я наважилась зробити свій перший квір-фільм практично в 40 років. Я вважаю його трохи наївним і називаю цей жанр «наївний квір», проте я маю пройти ці етапи з самого початку, як підліток, підійшовши згодом до більш складних тем.
Мабуть, мені було трохи легше, бо мій фільм робився не в Україні. Я отримала грант від австрійсього Erste фонду на навчання в Salzburg Summer Academy де обрала курс «Resilience: Queering Strategies Revisited». Моєю тьюторкою стала Anna Daučíková, більшість часу ми говорили про війну та Маріуполь. Вона казала, що розвиток поняття квір стався після другої світової війни деякою мірою «завдячуючи» їй. У мій фільм так і не потрапила війна, але з неї він народився.
Ганна Трофімова про «Лінії», 2023:
Зняти фільм на квір-тематику було для мене важливо, бо питання правового захисту та видимості ЛҐБТКІА+ спільноти залишається досі актуальним. Зараз, коли всі українці стали вразливою групою через повномасштабну війну, важливо пам’ятати, що рівень небезпеки для груп, які були вразливими і до цього, став ще більшим. Моя робота зосереджена на трьох різних історіях, які, зараз зрозумілі так чи інакше всім. Це не просто питання видимості, але й спроба показати, що кожне життя має значення. Я ніколи не розуміла фрази: «це не на часі». Чому чиєсь життя може бути не на часі, коли йдеться про людські долі та їхні історії?
Перше, що було для мене важливо, це зафіксувати стан людей у момент історії, коли події швидко змінюються, включаючи як фізичні, так і психологічні перевороти в житті людей. Я зрозуміла, що не маю часу на довготривалий пошук фінансування, тому вирішила займатися проєктом, використовуючи власні ресурси. Це, безсумнівно, додало складнощів, але також надало свободу діяти швидко та гнучко. Другий важливий аспект — безпека. Я намагалася бути максимально обережною під час фільмування на вулиці в Україні. Розуміла, що, можливо, через незнання можу зафільмувати щось таке, що не варто знімати. Тому дуже обережно ставилася до цього, і якщо мала хоч незначний сумнів щодо якогось кадру, я вирізала його з фільму.
Ольга Коваль про «З любов’ю, Коптєв», 2024:
Мистецтво — це практика діалогу. Війна спонукає звужувати вибір тем та можливості їх подальшої інтерпретації. На противагу цьому, мені, як автору фільму, було важливо висвітлити «інакше» життя під час війни, не популярне та маргінальне, перфомативно відтворивши один із показів Михайла Коптєва разом з його театром “Орхідея”. Вітальність та еротичність усупереч тотальності хаосу та смерті.
Фільм був створений в рамках мого диплому для КНУТКТ імені Карпенко-Карого. Мотивація та дедлайни прискорили процес зйомок. Звісно, війна стає тригером для змін та обмежень, що має свій вплив на митецький процес. Блекаути, відсутність належного фінансування та непорозуміння з університетом заважали організаційним моментам. Але чудова команда, дружня атмосфера та швидкий темп допомогли успішно закінчити процес зйомки стрічки та перейти вже до пост-продакшну.
Карина Храмцова про «Qirim», 2023:
Історія мого документального фільму «Qirim» (укр. Крим/ англ. Crimea) присвячена моїй небінарній знайомій Антоніні Романовій, яка після збройного нападу Росії на Україну зі своїм партнером вступила до батальйону територіальної оборони ЗСУ, щоб захищати свою країну, демократичні цінності та права ЛҐБТКІА+ людей. Я належу до групи «привілейованих» громадян_ок, які можуть укласти шлюб, зареєструвати партнерство, усиновити дитину, мають можливість відвідати партнер_ку в лікарні та отримати інформацію про стан їх здоров’я. Тому мені важливо долучитися до активної підтримки прав ЛҐБТКІА+ людей, особливо в час, коли ми всі боремося з величезним злом та антигуманною поведінкою російської армії. Цим фільмом я б хотіла показати буденність небінарної артилеристки Антоніни та її історію. Рішення Антоніни не є поодиноким: ЛҐБТКІА+ представн_иці воюють пліч-о-пліч з людьми гетеросексуальної орієнтації, ба більше, з людьми, які агресивно виступають проти їхніх прав. Вважаю їхній крок зваженим та сильним, але також вважаю, що цим захисни_ці та небінарні особи квір-спільноти наражаються на велику небезпеку. Наразі ЛҐБТКІА+ люди стикаються з досі ненабутого чинності права на офіційне зареєстроване партнерство, залякуванням з боку ворога, переслідуванням їх родичів, а також гомофобними репортажами про них, створеними російською пропагандою. Ціную кожне рішення захищати Україну і виступаю за захист прав і свобод ЛҐБТКІА+ людей.
Я поки не маю право розповсюджувати будь-які деталі про процес зйомки фільму. Можу тільки подякувати українській військовій структурі, яка дала мені можливість його зробити. Я вдячна кожній та кожному причетному до дозволу. Також ще один правдивий коментар від мене: жоден мій наступний документальний фільм не пройде таким процесом, яким пройшов «Qirim». Фінальної версії фільму не мало бути взагалі. Дякую ЗСУ за те, що вона є!
Богдан Колесник про «Апокаліпсис учора», 2023:
Я гордий український ґей, якому є що розповісти про проблеми ЛҐБТКІА+ спільноти, підліткову закоханість, комічні та драматичні перипетії стосунків. Головне в кіно для мене — щира саморефлексія та правдива репрезентація нашого комюніті як у світі, так і в Україні. Було би дивно говорити через гетеросексуальних персонажів — оскільки я мало розуміюсь у нюансах їхніх стосунків. Ну, і, якщо бути чесним, мало цікавлюсь.
«Апокаліпсис учора» — це мій дипломний проєкт. Оскільки КНУТКіТ імені Карпенка-Карого, де я і навчався, мало цікавить, як студент організує зйомки (оскільки жодної технічної і фінансової підтримки університет не надає), за роки навчання я звик витрачати власні кошти на зйомки, «вирулювати» зі складних ситуацій, коли йдеться про пошуки безкоштовних локацій, знижок на техніку і т.д. Крім того, українські актори — це святі люди, які готові співпрацювати зі студентами безкоштовно, за що я їм неймовірно вдячний. Як і решті команди, яку зацікавив сценарій і яка була готова знімати і вдень, і вночі, з перепрацюваннями задля крутого результату.
За темою: Фестиваль квір-кіно SUNNY BUNNY оголосив повну програму
Перелік всіх фільмів програми кінофестивалю SUNNY BUNNY ми публікували раніше: повна програма фестивалю тут, українські фільми та міжнародний конкурс тут, програми «Панорама» та «Нові барви» позаконкурсної програми тут.
Також ми повідомляли, що фестиваль SUNNY BUNNY за підтримки Jagermeister оголосив пітчинг українських коротких метрів ЛҐБТКІА+ тематики. Термін приймання заявок: до 18 квітня, пітчинг відбудеться 24 квітня. Переможець буде оголошений 26 квітня, на церемонії вручення нагород фестивалю.
Фестиваль квір-кіно SUNNY BUNNY триватиме з 19 по 26 квітня. Квитки та абонементи можна придбати за посиланням: https://ticketsbox.com/sunny-bunny/
Нагадаємо, перший в Україні ЛГБТК+ кінофестиваль «Сонячний зайчик» був заснований 2023 року командою КМКФ «Молодість». Цьогоріч портал “Нове українське кіно” виступає медіапартнером події.
Читайте всі новини «Нове українське кіно» в соціальних мережах