Ксенія Хижняк, «Я, Ніна»: Коли мені голили голову у фільмі, було враження, ніби я на американських гірках

З 15 по 20 червня в Чернівцях відбудеться Другий кінофестиваль «Миколайчук OPEN», який цьогоріч став міжнародним. Відкриє фестиваль картина Марисі Нікітюк «Я, Ніна» – життєствердна драма, яка розповідає про перспективну зірку телебачення, у якої виявляють рак. Прототипом героїні стала Яніна Соколова – журналістка, авторка і ведуча програми «Рандеву» на 5 каналі, проєктів на YouTube «Вечір з Яніною Соколовою» та «Соромно!». Саме за мотивами її книги було написано сценарій фільму, який вийде у всеукраїнський прокат 7 вересня. Дистрибутор – Артхаус Трафік. У стрічці героїню втілила акторка і психологиня Ксенія Хижняк. В інтерв’ю порталу “Нове українське кіно” вона розповіла про те, як підійшла до ролі, з чим зіткнулася під час зйомок та що глядачу чекати від фільму.

– Чи плануєте 15 червня особисто відвідати прем’єру фільму «Я, Ніна» на фестивалі Миколайчук ОPEN в Чернівцях?

– Так, обов’язково буду.

– Хто ще з команди відвідає подію?

– Знаю, що точно буде мій партнер по фільму – Максим Панченко, продюсерка фільму – Юлія Сінькевич і сама режисерка фільму – Марися Нікітюк.

– Розкажіть про вашу героїню. Яка вона?

– Моя героїня – Ніна Сокіл. Вона дуже сильна, власна жінка, така нарцисична, крута. Дуже прагне дістатися вершини, слави. Набирає завелику швидкість у своєму житті, поки її не зупиняє важка, страшна хвороба. І ось через цю зупинку їй доводиться подивитися, де вона насправді, що робить, що для неї цінно, а що ні. І переосмислювати це.

– Вам довелося втілювати образ реальної людини, ще й сучасниці. Як ви до цього питання підходили?

– З одного боку, це було складно, з іншого – та героїня, яку прописала Марися, виявилась достатньо комплексним образом. В його основі, звісно, була Яніна, адже сценарій писався за її історією та книгою, але Марися провела досить багато інтерв’ю з різними онкохворими людьми. Я так само спілкувалася як з Яніною, так і з іншими прототипами.

Ми мали багато репетицій. Напевне, два чи три місяці до зйомок ми розбирали сценарій, кожну сцену, кожного персонажа: чому він веде себе так, а не інакше. Мені багато чого дозволялося привносити від себе, від свого розуміння її стану.

– Як відбувався кастинг на роль?

– Кастинг-директор прислала мені проби. Там не було написано, що роль головна. Тільки те, що героїня має бути фізично витривалою, зніматися оголеною, поголитися налисо. Що потрібна велика підготовка. Коли я це прочитала. то подумала: “Клас! Це точно треба спробувати, бо воно того варте”. Це був виклик-виклик вже на папері, коли ще навіть не дійшло до зйомок. Я прийшла на проби і побачила там Марисю. Ми з нею колись дуже-дуже давно перетиналися в театральній студії, я її добре запам’ятала. Вона завжди була яскравою. В ті часи, коли розмовляти українською мовою ще не було мейнстрімом, вона говорила виключно українською. І це захоплювало. Потім вона пішла з тієї театральної студії, і коли зняла свої “Коли падають дерева”, я була в захваті, що вона реалізується в цьому плані. Тож коли я прийшла на проби і побачила, що Марися – режисер, я була щаслива так, ніби чоловік, в якого я була закохана, вийшов і запросив мене на побачення. Я не дуже вірила, що мене оберуть. Але потім мене покликали на парні проби і згодом мене затвердили на роль.

– Марися Нікітюк – артхаусна режисерка і цей фільм став для неї першим мейнстрімним проєктом…

– Марися визначила його, як артхаус-мейнстрім. У сценарії дуже багато крутих, незвичних поворотів, немейнстрімних прийомів, і за це я теж фільм дуже люблю.

– Він все ж розрахований більше на широкого глядача чи має свою специфічну аудиторію?

– Для будь-якої людина, яка стикалася з проблемою онкології в своїй історії чи з кимось із близьких, тема буде близька. Коли ми знімали і репетирували, то виявили, що в команді фактично немає жодної людини, яка б так чи інакше не була дотична до теми. Тому ті, хто в темі, в ненайкращому сенсі цього слова, їм це насправді буде цікаво. Це історія більше для вузького глядача, адже це не розважальне кіно, не комедія, хоча там й є певні комедійні, прикольні моменти. Цей фільм для тих, хто готовий відчувати болісні почуття.

Кадр із фільму

– Чи підтримувала вас Яніна Соколова під час зйомок, давала поради, які вам найбільше запам’яталися?

– Поради Яніна не давала, ми з нею просто спілкувалия. Мені цікава була її історія і я прочитала її книгу. Вона мене захопила тим, наскільки в ній багато енергії. Це супер пробивна жінка. Я ніколи такою не була в житті, я дуже м’яка. А вона жорстка, сильна, впевнена в собі, не бачить перешкод і це викликало у мене велике захоплення. Частину цього я намагалася перенести на екран. Принаймні в певних частинах фільму, адже не всюди моя героїня самовпевнена.

– Що найбільше запам’яталося під час зйомок?

– Напевне момент, коли мені голили голову.

– Вас голили прямо в кадрі?

– Так, у фільмі є такий момент. І хоча я була готова і психологічно, і морально, і будь-як, але все одно в той день, коли це мало відбутися, було враження, ніби я на американських гірках і зараз я поїду вниз. Одна, напевне, з найскладніших змін була, коли ми стрибали з мосту – епізод з роуп-джампінгом, знятий в Києві. Було навіть не стільки страшно стрибати, скільки було жахливо холодно. Дув пронизливий вітер. Я так замерзла за зміну, що мене трусило і я не могла нормально промовляти текст. Це було комбо: страшно, холодно, довго, складно.

– Ви це робили без каскадерів?

– Так, і я, і інші актори робили це без каскадерів.

– Як вам вдається поєднувати життя акторки і психологині?

– В останні роки я більше психологиня, ніж акторка. Фільм “Я, Ніна” – це певною мірою виключення, бо я полишила театр пару років тому. Зараз мій фокус уваги більше на сферу психології. Я багато навчаюся, багато працюю. Для мене ці дві професії гармонійно поєднуються, бо неможливо бути хорошим актором, не розуміючи людську природу, психологію…. хоча ні, напевне можливо, але мені значно легше це робити, коли я розбираюся, як працює людська психіка, чому люди ведуть себе так, а не інакше. Принаймні, у цьому фільмі мені це дуже допомогло.

– То ви поки більше ніде не граєте?

– Так, я поки полишила театр, а до ролей в кіно готова підходити дуже вибірково.

– Чи є у вас роль мрії? Кого або в кого хотіли б зіграти?

– Мені було б хіба що цікаво зіграти фентезійного, чарівного персонажа – ельфійку або жінку-воїна. Я дуже люблю фентезі.

Зараз буремний час. Заробляти в акторській професії складно. Мало чого знімається, мало що відбувається. Тож мій фокус переключився більше на сферу психології.

– На які українські стрічки ви очікуєте цього році?

– Хочу подивитися “Довбуша”. Його знімав Сергій Михальчук – оператор-постановник фільму “Я, Ніна”. Він фантастичний професІонал, я дуже ним захоплююся. Вже стільки легенд ходить про “Довбуша”, що мені вкрай хотілося б його подивитися. Я досі не бачила “Памфіра”, на жаль, у мене не було такої можливості. Дуже хочу, бо всі відгуки – круті.

– Які українські фільми ви могли б порадити іншим?

– По-перше, “Коли падають дерева” Марисі Нікітюк – це дуже круте поетичне українське кіно. “Я працюю на цвинтарі” – кайфова трагікомедія високого рівня. “Мої думки тихі” – теж фантастична робота.