Олександр Кобзар, “Батько”: Хочемо поговорити з чоловіками на болючі теми

Вже сьогодні, 15 червня о 13:30, на фестивалі глядацького кіно «Миколайчук OPEN» в місті Чернівці відбудеться всеукраїнська прем’єра фільму «Батько». Режисерський дебют Олександра Кобзаря розповість історію про вибудовування стосунків сина з батьком та про причинно-наслідкові зв’язки між цілими поколіннями. Фільм був повністю знятий за кошти приватних осіб, без залучення державної підтримки. Вже 27 липня відбудеться кінотеатральна прем’єра стрічки. В інтерв’ю порталу “Нове українське кіно”  Олександр Кобзар розповів, що надихнуло його зайнятися режисурою, як проходило фільмування та кому цей фільм обов’язково варто побачити.

– Чого чекати від презентації фільму на фестивалі «Миколайчук OPEN»?

– Фільм вийде у позаконкурсній програмі. Його представить команда FILM.UA Distribution та один з акторів. Я, на жаль, у цей час буду в Ірландії, де ми представимо театральну виставу «Переклади» Браяна Фріла, поставлену в театрі ім. Л.Українки.

– Фільм “Батько” – ваш режисерський дебют. Що надихнуло вас взятися саме за тему стосунків сина з батьком?

– Складна і актуальна тема, яка мало висвітлюється у нас. Зазвичай всі знімають про маму, що зрозуміло, адже з нею у більшості дуже близькі стосунки. А ось тема батька – таємна і, як правило, болюча. У багатьох людей є проблеми з батьком. У частини – через розлучення. Хлопці ростуть без батьківської опіки, зв’язок губиться. А є діти, які ростуть в повній сім’ї, але не отримують належної уваги від батька. Хоча всім потрібна батьківська підтримка, поради. Після тестового показу фільму люди виходили з залу зі сльозами на очах, особливо чоловіки.

Кадр із фільму “Батько”

– Глядачу ви більше відомі як актор фільмів «Пульс», «Поводир», кінотрилогії «Скажене весілля». Наскільки складним виявилося пересісти в режисерське крісло?

– Це для мене був виклик. Але я йшов до нього поступово: з написання сценарію і так далі. Я закінчив вуз, як театральний режисер і багато чого не знаю, що стосується кінорежисури: постановка кадру, як правильно виразити те, що мені хотілося. Це інші засоби. Проте я дуже багато років у кіно, бачив, як знімають. Це моя кухня. Тож захотів пройти цей шлях як режисер. І отримав задоволення від того, що сидів в режисерському стільці в процесі.

– А як ви прийшли до думки, що хочете зняти своє кіно?

– Мене до цього штовхали протягом усього життя, питаючи: чого я не знімаю. У 2018 році я дійшов до межі. Я мучився від того, що багато знімаюся, але на той матеріал, який мені пропонували, я йшов заради грошей, заради того, щоб щось робити. Це дуже рідкісна історія, коли ти потрапляєш в проєкт і отримуєш задоволення творче, а фінанси — це вже друга річ. Такий проєкт був, наприклад, «Поводир», але це було в 2010-2011 році, потім ще “Схованки”. Там я грав невеличку роль, але центральну. От там я отримував задоволення як актор. Між такими фільмами були жіночі серіали. В певний момент я дійшов до гонорарної межи і зрозумів, що в цій країні мені більше не заплатять. Я не знав, коли отримаю класний сценарій, який дозволить творчо рости. Все серіальники, серіальники, комедії, ще щось. І все, це потолок. Я сів і став міркувати, які в мене є шляхи – чекати на гідний сценарій або почати робити щось своє. Ідеї для власного кіно у мене були. Я познайомився із Симором Гласенко – сценаристом “Схованок” і вже після 10 хвилин спілкування ми відчули один одного, що у нас одна тема.хвиля. Домовилися про співпрацю. Знімаючись в кіно, я заробив достатньо для того, щоб написати сценарій. І ми почали працювати.

– Чому вирішили самому зіграти головну роль у фільмі?
– Сценарій ми писали дев’ять місяців. Симор ще при написанні першого драфта сказав, що ця історія про мене. Коли почали працювати зі знімальною групою, мені також казали: “Сань, це ти”. Я відмовлявся, бо й так за все відповідав, а тут ще грати. На головну роль бачив Сергія Михалюка з гурту “Ляпіс Трубецкой”. Списався з його дружиною, проте вона сказала, що Сергій зараз весь у музиці. Коли вже вся знімальна група підтримала мою кандидатуру, я погодився, лише сказав, що мені буде потрібна їх підтримка. І що знімальний процес буде довшим, адже мені треба грати, а потім передивлятися матеріал. Це дуже важко. Я більше отримував насолоду від сцен, в яких мене немає.

Кадр із фільму “Батько”

– Розкажіть про інших героїв і як добирали на ці ролі акторів?

– Ксенію Баша я знав як театральну актрису і одразу розумів, що хочу її знімати. До того вона років 10 ні в кіно, ні в серіалах не грала, але до мене у фільм погодилася піти. На інші ролі проб також не було, багатьох акторів – своїх колег – добре й так знаю. На деякі ролі переглядав проби акторів в інтернеті. Сергій Сміян до того ніде не грав, лише епізодах. Мені потрібен був справжній провінціальний бандюган. Він добре підійшов. Складне питання було з роллю Богдана Бенюка. У нас начебто багато акторів, але коли тобі потрібна певна якість в людині, харизма, з цим може бути проблема. Оператор Олександр Земляний запропонував Бенюка, якого він вже в трьох проєктах знімав. Я зрозумів, що в ньому є все, що потрібно моєму персонажу. Він почитав сценарій і на наступний день погодився. Сказав, що давно не бачив такого сценарію.

– Як і де проходив процес зйомок фільму? Що найбільше запам’яталося?

-Зйомки проходили блочно – у Бердянську Запорізької області, Києві та Київській області, а також проїзди в Генічевську і, власне, Запоріжжі. Ми знімали вже останній день у цьому місті – нам треба було лише кілька проїздів і виходи героя з будівель, проте дозвіл від адміністрації міста взяти не встигли. Коптер фіксував проїзд двох джипів і двох “кубиків” біля Дніпровської ГЕС – дуже красивий кадр. Ну і за нами поліція. Раз. Два. А де дозвіл? Немає. А хто режисер? Поїхали. Нас п’ять годин тримали. Давали показання СБУ, поліції, що ми, хто ми, з ким ми. Ну, ми вибачилися за те, що без дозволу. Нам пояснили, що ГЕС – це стратегічний об’єкт, зйомка без дозволу заборонена. Але, дякувати їм, після перегляду відзнятого матеріалу нічого не вилучили і все віддали. Сказали, що дуже красиве Запоріжжя у нас в кадрі. Це був 2019 рік.

– Хто основний глядач фільму?

– Ми писали суто чоловічу історію. Хотіли, щоб прийшли чоловіки в кіно. Зазвичай, в кіно йдуть жінки, тягнуть своїх хлопців. Але хотілося поговорити саме з чоловіками про якісь болючі моменти.

Кадр із фільму “Батько”

 – Коли плануєте кінотеатральні покази?

– Прем’єра відбудеться 27 липня. Але домовленості з кінотеатрами, які будуть його показувати, ще продовжуються.

– Розкажіть про ваші творчі плани. Будете знімати ще фільми, чи будете зніматися, що у вас зараз відбувається?

– Як актор я зараз ніде не знімаюся, працюю в театрі. Все кіновиробництво стоїть на пазі. Кіно знімають хіба що документальне. Якісь спроби були, ось ми весною того року дозняли третю частину “Скажених сусідів”. Це поки все.

– А в режисурі плануєте продовжувати щось робити?

– Все буде упиратися у фінансування. Зараз навіть фільми, які перед війною виграли пітчинги Держкіно, заморожено, грошей немає. Певний вакуум чекає на українське кіно. Працюю з Симором Гласенко над однією ідеєю, пишемо щось, а там як складеться. Якщо глядач прийде в кіно “Батька”, принесе кошти, за них можна буде знімати наступне кіно.

– Три роки назад вже виходив фільм із назвою “Батько” з Ентоні Гопкінсом у головних ролях? Чому назвали саме так фільм, адже глядач може проводити паралелі? Чи так і задумано?

– Робоча назва стрічки була “Він”. Фільм з Ентоні Гопкінсом дійсно добре вистрілив, тож ми спочатку не хотіли знову фільм “Батько” називати. Проте місяць назад таки узгодили цю назву. FILM.UA Distribution запропонували і я погодився. Подумав, що хай це буде “Батько український”.