Єлизавета Цілик, акторка фільму «Назавжди-назавжди»: Українське кіно не треба любити, його треба дивитись
Виконавиця однієї з головних ролей в повнометражному ігровому фільмі «Назавжди-назавжди» Єлизавета Цілик про те, як готувалася до своєї першої великої ролі в кіно, про свою героїню та про те, що допомогло зрозуміти епоху 90-х.
Світова прем’єра фільму «Назавжди-назавжди» режисерки Анни Бурячкової відбулася на 80-му Венеційському міжнародному кінофестивалі в рамках конкурсної програми Orizzonti Extra. Також стрічку було представлено у Національному повнометражному конкурсі Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», який цьогоріч проходив у Гамбурзі. Українська фестивальна прем’єра драми «Назавжди-назавжди» відбулася на київському «Тижні критики».
Дія фільму розгортається в Києві наприкінці 90-х. Це історія про молодих і непокірних на тлі радянської руїни. Тих, хто через обставини змушені були навчитись приймати рішення в стислий термін, але загубились у дорослому світі. Історія тих, хто виріс, але так і не подорослішав.
Виконавиця однієї з головних ролей у фільмі «Назавжди-назавжди» Єлизавета Цілик, яка грає героїню Лєру, і є номінанткою 6-ої Національної премії кінокритиків «Кіноколо» (“Найкраща Акторка”), ексклюзивно в інтерв’ю виданню «Нове українське кіно» розповіла, як проходив кастинг на її роль у фільмі «Назавжди-назавжди», в якому жанрі хотіли б знятися та яке кіно не дивиться принципово.
– Доброго дня, Лізо! Опишіть фільм «Назавжди-назавжди» за допомогою п’яти прикметниках.
– Тривожний, Щемливий, Злий, Сексуальний, Спустошуючий (той що спустошує).
– Стрічка стала вашим дебютом у великому кіно. І одразу ви отримали номінацію на премію «Кіноколо». Як вважаєте, у чому секрет успіху?
– “Назавжди-назавжди” – це моя перша велика роль саме в кіно. У нас був хороший сценарій з гарно прописаними ролями, і з режисеркою склався діалог. Великий простір для моєї фантазії, виправдовування й усвідомлення персонажа, та імпровізації. Прекрасні партнери, з якими у нас був шалений конект і круті акторські придумки. Одним словом, це, мабуть, перший великий проєкт, де мені дали робити мою роботу так, як я вмію це робити.
Акторка Єлизавета Цілик на Венеційському кінофестивалі
– Як проходив кастинг на фільм?
– Для мене, мабуть, було 3 з половиною етапи. Перший – після того, як я надіслала свої фото і висловила зацікавленість у кастингу, мене покликали… я не певна, але ніби Аня (прим.- режисерка Анна Бурячкова) називає це Медитація. Коли вона стояла за камерою і начитувала певний текст, пов’язаний з вайбом фільму, я мала реагувати, як завгодно. І я стояла, дивилась в одну точку і дихала. Потім подумала, що, мабуть, варто було десь награти, але зрештою, подумала, о’кей, най так буде.
Потім мені прислали кілька сцен із моєю героїнею Лєрою для ознайомлення. Я розібрала роль і приїхала на Другий етап. Відігравши сцени, режисерка показала мені “клас” з-за камери, і я подумала «ну все, це метч». Потім почався етап “Три”. Мені скинули розклад хто з ким “пробується” і я побачила, що навпроти Лєри тільки моє ім’я, коли навпроти інших персонажів по чотири опції акторів. Мене це дуже підбадьорило:) Я пробувалась з різними акторами. Потім Аня у мене питала, з ким було комфортніше.
І настав оцей “3,5 етап”, коли я була на репетиції вистави в Бердичеві й мені телефонують і кажуть: “Ліза, завтра о 9 ранку будуть проби того, як Ви будете пасувати один одному зі своїм кіношним братом”. Я кажу: “Я не можу, я в іншому місті”. Мені відповідають: “Ну це твій вибір”. Зрештою, наступного дня я виїжджаю о 5 ранку на проби з Бердичева в Київ. Але замість проб із “братом”, були проби з новою дівчинкою-претенденткою на роль Тоні. Це був останній пазл – і потім вже затвердження.
– Ви граєте у фільмі підлітка 90-х років. Як готувалися до ролі?
– Аліні (прим.- Аліна Чебан) і мені сказали не голити ноги та не щипати брови. Ми з нею кілька днів ходили в басейн для підготовки до сцен. Мене мали навчити стрибати, але тренер сказав, що це нереально зробити за 3 дні. Я дуже ретельно працювала зі сценарієм. Переписала всю роль в зошит, і вишукувала всі деталі та нюанси, щоб у мене до самої себе не лишалось питань. Трохи читала словник лексики того часу, але це не знадобилось і шукала всі можливі запили території А та дискотек того часу.
Кадр із фільму «Назавжди-назавжди»
– Що найбільше допомогло вам зрозуміти епоху?
– Вайб в нашому фільмі чимось схожий на моє дитинство в Херсоні, схожий ремонт, схожий район, схожі друзі у дворі. Я згадувала, як говорить мама і бабуся, і тоді чомусь імпровізація лилась рікою. Я думаю Херсон 90-х і Херсон 2010-х не дуже відрізняється, тому мені було не складно.
– Опишіть вашу героїню. Яка вона? Чи схожа на вас і які її риси характеру вам до вподоби, а які – ні?
– Лєра дуже енергозатратна. В реальному житті в мені, мабуть, є 8% від Лєри, тому я уявляю, що було б, якби цього було на 92% більше. Для мене вона ідейна, смілива, рішуча, сильна – але це зазвичай стосується не дуже хороших справ.
З гарних якостей мені подобається, що вона вміє співчувати, вона своєрідний борець за справедливість, і найголовніше для неї – це її сім’я у вигляді брата. Ми, чимось схожі. Все, що я перелічила вище, стосується і мене також, відсотків на 8:). Мені було б важко бути такою людиною, бо, по-перше, Ліза боїться наслідків (Лєра взагалі нічого не боїться), а, по-друге, Ліза знає, чого вона прагне, і діє поступово до своєї мети. Лєра не те, що пливе за течією, вона гребе по своїй хвилі, і будь що буде.
Кадр із фільму «Назавжди-назавжди»
– Чи маєте вже наступні пропозиції? Над чим зараз працюєте?
– В Україні пропозицій немає. Зараз я очікую остаточного затвердження дат зйомок одного повнометражного проєкту за кордоном, де у мене головна роль. Для мене відкриття, наскільки високо закордоном оцінили нашу акторську школу. Ми ні краплі не поступаємось тій же англійській акторській школі. Тому, поки в Україні хтось ловить гав, то закордоном наших акторів вже стабільно затверджують і дуже хочуть бачити.
– Сучасне українське кіно у вашому розумінні, яке воно?
– Як я люблю всім казати – українське кіно не треба любити, його треба дивитись. Я дивлюсь практично все, і цікавлюся всіма новинками, дуже багато читаю й шукаю різну інформацію про проєкти. Запитайте мене про будь-який український фільм, скоріш за все я про нього вже все прочитала і вже подивилась. Для мене сучасне українське кіно – це не тільки кінцевий результат у вигляді фільму, це цілий процес, це такий собі мікроорганізм.
Деякі українські фільми, які заздалегідь очевидно поганої якості, я не дивлюсь принципово, щоб ніби покарати всіх, хто зробив це. На такі фільми й так прийдуть, і воно оте погане, меншовартісне, сексистське, обов’язково окупиться, бо у нас, на жаль, поки так і працює. Класне, міжнаціональне, артхаусне, авторське – оце хороше кіно. А погане кіно – це кіно поганих сценаристів, продюсерів які крадуть гроші, режисерів які виставляють нудні кадри та акторів з впізнаваними обличчями, якими затикають кожну дірку.
– Що вас підштовхнуло до вибору саме професії акторки?
– Я ще зі школи з 1-го класу ходила в такий ліцей, де був нахил у бік театру. Тому десь у 8-му класі я остаточно зрозуміла, що хочу бути саме акторкою, і буду поступати в Києві в Карпенка-Карого.
– Яку пораду ви можете дати молоді, яка збираються вступати на акторське, або навчається?
– Зараз молодь набагато розумніша за моє покоління. Я хотіла саме в іменитий університет, але не знала імен майстрів і їхні роботи. Зараз діти вже ідуть саме до викладача. Вони читають круту сучасну програму, вони різнобічні. Тому я раджу залишатись собою, бо вас всі захочуть зламати в тому універі, така вже у нас не горизонтальна система побудови навчання. Залишатись собою, але розширюючи свої кордони. Не боятись помилятись, не боятись робити якусь дич, бо ти ніколи не вгадаєш, що спрацює, допоки не спробуєш.
– Що для вас є джерелом натхнення у професії?
– Джерело натхнення – успіх інших, мабуть:) Це найсильніше працює для мене. Щоб не впитись від заздрощів, треба зробити щось не менш круте, що роблять твої знайомі, або світові зірки. А так – музика, люди та їх якості. Може надихнути одяг, фільм, природа, місто, сон або навіть дуже сильне спустошення від самого себе. Інколи треба опуститись на дно, щоб відштовхнутися.
На фото: жіноча команда фільму (зліва направо Даша Малахова, Люба Кнорозок, Аліна Чебан, Анна Бурячкова, Єлизавета Цілик, Марина Степанська, Наталія Лібет)
– Якого плану ролі вам цікаві? В якому жанрі хотіли б знятися?
– Мрію знятись в мюзиклі, в танцювальному фільмі та в еротичній історичній драмі. А саме з ролей, хочеться щось героїчне, або ніжне, тендітне, таке вразливе. Я колись мріяла зняти фільми про українські вечорниці та про дочок Ярослава Мудрого, назвавши фільм «тесть Європи». Я знаю, що вже хтось працює над таким фільмом, подивимось, що вони нам запропонують.
– Які українські фільми ваші улюблені?
– «Плем’я» – це база. «Памфір» – це насолода. Назву ці два фільма, бо на позицію третього ще немає стовідсоткового кандидата. Або ні, най третій – «Назавжди-назавжди».
📷 Головна світлина – Фото: Getty Images
Більше про фільм «Назавжди-назавжди»: