fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Притча про примирення. Рецензія на українську трагікомедію “Мої думки тихі”

32

В українському прокаті фільм “Мої думки тихі” — повнометражний режисерський дебют Антоніо Лукіча.

Валерій Мирний вже переглянув фільм і підготував рецензію для НВ.style. Публікуємо її в повному обсязі.

“Мої думки тихі” — повнометражний режисерський дебют Антоніо Лукіча, який зібрав важкий оберемок призів на міжнародних кінофестивалях в минулому році. Там були і нагороди Одеського кіноогляду, і, наприклад, спецпремії журі фестивалю в Карлових Варах.

А ще перед нами рідкісний (і чи не єдиний) приклад гідної української трагікомедії: живий, достатньо сумної, достатньо смішної та міцно вкоріненої в нашу дійсність.

  1. Сюжет

Наші дні. Фрілансеру Вадиму, який живе в столиці, потрібні гроші на нові зуби. Спеціалізація у хлопця досить вузька: він записує звуки, які потім використовуються в комп’ютерних іграх. Звуки абсолютно різні: від кашлю старого до його ж зловісного сміху.

І тут надзвичайно доречно прийшло нове замовлення з Канади. Замовлення специфічне. Вадиму потрібно поїхати на Закарпаття та зробити величезну добірку голосів українських тварин. Чим більше — тим краще. Перлиною цієї колекції може стати запис крякання рідкісного, практично міфічного птаха — рахівського крижня.

Якщо Вадим впорається, то отримає квиток в один кінець до Канади і можливість здійснити свою мрію і стати музикантом. Однак все не так просто з моральної точки зору: на батьківщині в Ужгороді на нього чекає самотня мама. Вона не хоче відпускати сина за океан.

  1. Сценарій і драматургія

Почати хочеться з назви. Словосполучення Мої думки тихі абстрактне і конкретне одночасно. У ньому прихований великий потенціал для інтерпретацій, але в той же час нам відома локація: думки знаходяться в чиїйсь голові.

Слідом за своєю назвою фільм Лукіча широкий душею (читай: темами) і обмежений тілом (читай: жанром, хронометражем, героями). У його скромні півтори години поміщаються роздуми про долю фрілансерів, важка динаміка відносин матері та сина, жарти про навколишнє і трохи християнства.

Лукічу явно є що сказати. І його режисерський монолог заснований на особистому досвіді та вродженому почутті іронії, але при всьому при цьому фільм не здається перевантаженим ідеями. З легкої руки монтажера теми плавно перетікають одна в іншу і назад, формуючи наповнену містичними збігами і побудованими на незручному жартами розповідь.

Що приємно, весь фільм, крім іронії, проникнуть якийсь щемливою емоційністю. Вона не має нічого спільного з тугою і додає картині відчуття справжності.

Багато в чому ця нота звучить завдяки лінії Вадима і його мами. Міцно вкорінена в нашу дійсність їхня сюжетна арка підкуповує знайомими фактами: сепарація матері й сина пройшла тільки з одного боку (з боку сина), мама живе по суті одна (без подруг і з парочкою не особливо любимихийродичів), в пошуках супутника життя вона дивиться не туди.

У обох свій набір страхів і очікувань, і обидва, блукаючи в темряві власних душ, не готові пробачити їх один одному.

Символом змін в життях Вадима і його мами стає заповітний крижень. Невидимий птах божественними знаками спливає тут і там, натякаючи на необхідність слідувати свій мрії, не боячись невдач і різких поворотів.

  1. Актори і картинка

Лукіч уже працював з Андрієм Лідаговським — непрофесійним, але таким, що сформував затишний симбіоз зі своїм режисером, актором. Ірма Вітовська ж одна з найдосвідченіших і відомих актрис України. Разом з Андрієм вони створили абсолютно робочий дует, де скандинавська беземоційність першого зупиняє театральний натиск другої.

Прекрасний і задник фільму, наповнений кумедними персонажами: директор українського офісу якоїсь компанії-розробника ігор, який намагається вивчити українську мову, парочка закарпатських молодят-ревних католиків, потойбічні мешканці загубленого в глибинці готелю Твін Пікс.

Своїм розміреним ритмом, раптовістю поворотів і двозначністю збігів стрічка Антоніо Лукіча віддалено нагадує фільми Джармуша (Зламані квіти, Патерсон) і Вуді Аллена (Матч поінт і багато іншого). Тут теж пригоди героїв, виходячи за рамки особистого, набувають відтінку притчевості.

Мої думки тихі – вердикт НВ

8/10

На притчевість натякає і пролог фільму з двома монахами і торговцем реліквіями. У ньому, якщо відкинути все зайве, закладений скепсис стосовно до справ давно минулих днів і надія на майбутнє (монахи планують побудувати храм).

Точно так само і режисер фільму Мої думки тихі іронічно дивиться на вкорінену в минулому українську дійсність і намагається її розчаклувати. І, принаймні, в рамках своєї власної картини у нього все виходить: епілог натякає на примирення матері і сина, і їхній окремий рух до чогось світлого.

Автор: Валерій Мирний

Джерело: НВ.style

Читайте також Режисер “Мої думки тихі” про кіноосвіту, секонд-хенди та улюблені моменти фільму

Залишити відповідь