fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Ірма Вітовська: Народжується нова естетика українського кіно

380

Заслужена артистка України та володарка національних премій Ірма Вітовська про свої нові фільми “Мої думки тихі” та “Віддана”, проблеми розвитку українського комерційного кіно, роль мрії, співпрацю з Дикий театром і те, яким би могло бути продовження комедійного серіалу “Леся+Рома”.

16 січня 2020 року відбулась всеукраїнська прем’єра комедії “Мої думки тихі” режисера Антоніо Лукіча. Одну з головних ролей в ньому зіграла Ірма Вітовська – Заслужена артистка України, володарка національних премій з кіномистецтва та громадська діячка. В інтерв’ю www.cinema.in.ua вона розповіла про свої нові фільми “Мої думки тихі” та “Віддана”, проблеми розвитку українського комерційного кіно, роль мрії, співпрацю з Дикий театром і те, яким би могло бути продовження комедійного серіалу “Леся+Рома”.

– Минулого тижня відбулась прем’єра комедії “Мої думки тихі” за вашої участі. Розкажіть про стрічку. Кого ви в ній граєте?

– Це історія про вельми молодого звукорежисера на ім’я Вадим, який хапається за можливість емігрувати в Канаду. Щоб отримати роботу, йому необхідно записати для комп’ютерної гри звуки українських тварин на Закарпатті, в тому числі рідкісних. Я граю маму героя, яка стає його супутницею у цьому роуд-муві. Це прекрасна хороша комедія, в якій персонаж Галі приносить у низку комічний ситуацій деякий елемент драми. Незважаючи на те, що обидва герої дуже смішні і мають свої вади і недолугості, вони не простьобані жорстко, а зроблені з любов’ю.

– Коли я вийшов з залу, мені здалося, що за лаштунками комедії фільм приховує чимало метафор. Що саме глядач має винести з перегляду “Мої думки тихі”? Які думки, сенси?

– Моя мрія, щоб кожна молода людина після перегляду стрічки подзвонила своїм батькам. І наступного разу прийшла на сеанс разом із ними. Це така хороша зшивка родинних історій між собою для тих, у кого є думки, які так і не були висловлені один до одного. Це можливість отримати поштовх до слів, які важливо сказати. З нагоди прем’єри ми навіть влаштували флешмоб “Зводи маму в кіно”, тому що комедія “Мої думки тихі” присвячується всім мамам.

– Що найбільше запам’яталося на зйомках?

– Перш за все, експедиція в Закарпаття. Це було дуже весело. Навкруги цвіла сакура. Ми знімалися на термальних водах в Косино і моєю основною задачею було, щоб мене не “викупили” відпочиваючі і сприймали як просто одну з них. Знімальна група робила все можливе, щоб я була Галя. Як тільки хтось починав придивлятись до мене “ой, щось знайоме”, мене починали гукати “Галина, Галина!” Вони одразу – “нє, не вона”. Приходилось шифруватись. Це було дуже смішно.

– В яких ще місцях проходили зйомки?

– Ужгород, Хуст, Рахів і, звісно ж, під Києвом. Ми залежали від тваринних ферм, на яких знімали.

– Більшість творців фільму – дебютанти. Як так склалося?

– Я про це вже дізналась в період виробництва. Виявилось, що дебют в оператора, у художника, ще й у продюсерів і режисера. Але я рада, що пішла у цю дорогу і фільм відбувся. Як  бачите, вийшло все окей. Як нам розказав режисер і сценарист Антоніо Лукіч, ідея картини прийшла до нього після зустрічі з однокурсником, який похвалився, що став заробляти записами звуків українських тварин. По 20 доларів за запис.

– Існує думка, що через суцільну політкоректність та страх когось образити, комедія за Заході, як жанр, впала в анабіоз. В Україні – напроти, жартують без гальм так, що й глядачеві стає соромно. Що потрібно, щоб зробити хорошу комедію?

– Хороше почуття гумору, інтелектуальну готовність. Люблю чесні комедії без стереотипних ґеґів, в яких мене не готують на реакцію. Дуже люблю трагікомедії, коли присутній елемент якоїсь ностальгії, суму, сентиментів. Потім знову – починається гумор. Такі собі емоційні гойдалки. У Вуді Аллена та Ельдара Рязанова таке кіно.

– Ви також зіграли епізодичну роль у фільмі “Віддана”. Кого ви грали і чим запам’ятались зйомки?

– Ми там посаджені королеви та королі епізоду – Наталія Васько, Ада Роговцева, Юрій Андрухович. Я знімалась в побудованому містечку, де за ескіз для Будинку Ангерів був узятий старовинний особняк з вулиці Липової в Івано-Франківську. Друга локація була в Александрії. Там було купа всього смачного і після зйомок ми усе з’їли. Це дуже сподобалось (сміється). Дуже вразили костюми – усі ці капелюхи, патоки. Леся Патока підготувала для зйомок понад 3000 костюмів!

– Як би ви описали нове українське кіно? Чим воно вирізняється від того, що було раніше? Як – від закордонного?

– Сьогодні народжується нова естетика кіно. Це ментальна історія. На тих фестивалях, які я відвідую, вже помітили, що у Східній Європі народилось кіно, яке не схоже на польське, російське чи будь-яке інше. Ще до української прем’єри, стрічку “Мої думки тихі” дуже тепло прийняли країни Чехії, Польщі, Литви. Цей ментальний перехід 90-х, в який потрапило покоління моєї героїні, дуже подібне до всіх, хто живе у Східній Європі. Тож пострадянський простір дуже добре сприйме фільм. А молодь через персонаж Вадима добре вловила почуття гумору про цей період.

– Що необхідно, щоб цікавих широкій аудиторії фільмів на великому екрані ставало більше?

– Смак, якість, перш за все, і довіра громадян, які прийдуть і подивляться, підтримають це кіно. Звичайно невдачі відштовхують, але ми маємо визнати, що невдачі – теж шлях, адже кіноіндустрія розвивається. Ми на початку дороги, але ми пройшли дуже багато за ці п’ять років. Варто визнавати помилки і не прикрашати там, де дійсно не вдалося, щоб не втратити довіру глядача. Люди слухають одна одну – варто чи не варто подивитися фільм, сарафанне радіо добре працює. Тепер головне, щоб усе це не завернулося.

– Що маєте на увазі?

– Щоб розвивалась освітня програма для молоді. Щоб держава підтримувала дебюти, авторське і фестивальне кіно, адже це все лабораторія для кіноіндустрії.

– Не здається, що авторського фестивального кіно в нас значно більше, ніж художнього для широкого загалу?

– Так, але воно робить імідж держави. Воно складає ціннісно-мистецьку вартість українського кінематографа, в той же час воно створює тенденції для розвитку комерційного кіно.

– Що потрібно для того, щоб українські фільми ставали частіше прибутковими?

– Зробити якісний, цікавий фільм часто буває недостатньо. У країні замало кінозалів малого формату для довгого прокату. Великі зали швидко віддаються під наступні гучні прем’єри. Я рада, що чимало мереж вже переходить на цю практику і глядач матиме змогу встигнути переглянути цікаві йому стрічки в кіно. Але є проблема й загального розвитку інфраструктури кінотеатрів в Україні. Мені хочеться, щоб в невеликих містах відкривались хаби з залами на 30-50 місць, щоб в них можна було розміщувати контент. Мені постійно жаліються люди, що в їх маленьких містечках неможливо подивитись новий фільм. І це катастрофа, адже більшість українців проживає в невеликих містах-супутниках. Треба щоб цим хтось займався. І це може бути не обов’язково новий кінотеатр, адже можна реанімувати старе приміщення, яке можна наситити іншими креативними індустріями, які ділитимуть цей заклад: кіно, місцеві колективи, гуртки, аматорські колективи, які мали б право реалізувати свою діяльність за квитки.

Ірма Вітовська

– Над якими проєктами ви зараз працюєте?

– Зараз я відпочиваю. В мене буде нова робота, чекаю на старт зйомок. Це буде також повнометражний дебют. І буде дві нові театральні ролі – в “Молодому театрі” та Івано-Франківському національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка.

– Ви також нещодавно співпрацювали із “Диким театром”?

– З “Диким” ми робили виставу “Афродизіак” в цирку. Я виступала в продюсерській групі. Це був детектив-трилер часів Французької революції, який розповідав про людину, що хотіла змінити світ, а натомість занурила його у темряву. Ми наповнили його видовищними спецефектами, трюками з повітряними гімнастами, модерновим балетом, світловим шоу і чудовими акторами з усієї країни. То був складний, але неймовірний проєкт. Що стосується можливих власних ролей в антрепризному театрі в подальшому, то мені важливо, щоб матеріал і режисер співпали. Для мене важлива якість.

– У вас є роль вашої мрії? Кого б ви зіграли?

– Після ролі у фільмі “Брама”, здавалося, що вже все переграла. А потім – ні, ось роль мами Галі в “Мої думки тихі”. Тож кожна роль ще попереду. Думаю, мені б хотілося дістатись у ролі якогось дна, асоціальності, яка трансформується.

– Самі в режисерське крісло не думаєте сісти?

– Ні, не думаю. Режисер-жінка для мене – це виняток. Вони є, але я не підпадаю під цей виняток. У мене більше емоцій, ніж раціо. В творенні мені потрібно, щоб хтось міг мою ідею чи фантазію трансформувати в чітку конструкцію.

– Чи побачимо ми колись продовження серіалу “Леся+Рома”?

– Зі мною – вже ні. Два роки тому була до мене така пропозиція, але я сказала, що можу наважитися на продовження, тільки якщо показати конфлікт поколінь. Якщо Леся і Рома матимуть конфлікт зі своїми дітьми – це буде цікаво. Це б дозволило залучити і стару, і дитячу аудиторію. Але це треба писати і писати дуже гарно. Канал вирішив зняти рімейк, – я це називаю “продати старі труси за нові”, – тому старий концепт вже навряд колись з’явиться.

– На які українські стрічки ви очікуєте в цьому році?

– На фільми “Антлантида”, “Черкаси”, “Із зав’язаними очима”.

мої думки тихі

Читайте також

Комедія “Мої думки тихі”: 10 фактів, які ви могли не знати

Залишити відповідь