“Ціна правди”: героїнові вечірки під час Голодомору та інші пригоди Гарета Джонса

Трохи не той Союз, який нам показували в “Девчатах”, і реалістичні картини голодної смерті.

Фільми, засновані на реальних подіях, завжди важко дивитися. Особливо, якщо ці події стосуються твоєї країни. Агнешка Голланд зняла один з таких фільмів: “Ціна правди” розповідає про Гарета Джонса, першого журналіста, який повідомив світові про Голодомор в Україні.

Картина шокуюча, як і сам факт голоду в мирний час у багатій країні. Весь фільм Агнешці вдавалося грати на контрастах – героїнові вечірки в Москві і вози з трупами в Україні, бажання докопатися до правди і бажання вижити. Але, мабуть, найяскравіший контраст показаний у героях – Гареті Джонсі та Уолтері Дюранті.

Джонс – молодий, захоплений, отримав славу після інтерв’ю з Адольфом Гітлером. Він ще вірить, що “дієсловом палити серця” цілком можливо. Дюранті ж – досвідчений керівник московського бюро The New York Times, володар Пулітцерівської премії, моральні принципи якого залишають бажати кращого. Якщо б цього героя не існувало в реальному житті, його треба було б вигадати для того, щоб зрозуміти, наскільки низько можна впасти заради успіху.

Отже, Джонс, надихнувшись після інтерв’ю з Гітлером, вирішує взяти інтерв’ю у Сталіна. Для цього він отримує візу і виїжджає до Москви, де його у примусово-доброзичливому порядку селять в “Метрополь”.

Тут і починається низка пригод, які, як би це пафосно не звучало, назавжди змінять життя Джонса. Вечірки, морфій, опіум, англомовні куртизанки і володар Пулітцера без штанів – все це шокує інтелігентного Гарета. Правда, в майбутньому його чекають великі відкриття.

Частину відкриттів принесе йому Ада Брукс, частину – поїздка в Україну. До речі, житло Ади теж показано на контрастах: у старенькій комуналці кімната німкені виглядає як Лувр посеред сараю. Саме Брукс показує Гарету те, яким буває Радянський Союз – з “великим братом” і сусідами-стукачами. Але протягом усього фільму дивує те, як багато людей з Москви і з України знають англійську мову.

Втім, дивує і велика кількість лісів у степовій Україні, адже Джонс відправляється в Сталіно (тепер Донецьк), але постійно бігає по чагарниках. З іншого боку, якщо врахувати, що події відбувалися майже сто років тому, до індустріалізації Донецька, густоту лісів можна не вважати нестиковкою.

Хоча ці розбіжності з реальністю не псують враження. Яка різниця, якою мовою підслуховує сусід, якщо на екрані ми бачимо історію, яка захоплює і вражає.

До речі, згідно з деякими джерелами, Джордж Орвелл назвав фермера з “Колгоспу тварин” Джонсом на честь Гарета.

Знайомство письменника і журналіста також показано в картині. Більше того – Джордж Орвелл, який сидів за друкарською машинкою, першим постає перед глядачами. Ця та інші перетини з ним глибше занурюють в атмосферу сталінського Союзу.

Цікаві факти вплетені у фільм органічно і настільки вчасно, що не викликають відчуття прочитання підручника з історії.

Загалом, “Ціна правди” – байопік, після якого хочеться заритися в Google і дізнатися більше про історію своєї країни.

Джерело: 112.ua