fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Земля вибухнула, у космосі лишились двоє: Павло Остріков зніме фільм “Ти – космос” про останнє кохання

452

Проект художнього фільму “Ти – Космос” – це історія останнього кохання у Всесвіті. За сюжетом, після потужного вибуху, що зруйнував Землю, космічний далекобійник Андрій – єдина людина у всьому Всесвіті. Доки Вона не надсилає сигнал із загубленої космічної станції. Попри всі складнощі та обставини, Андрій вирішує побачити ЇЇ.

Павло Остріков про перший український сайфай: “Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі”.

“Ти – космос” – один із фільмів-переможців 11-го конкурсу Держкіно. “Телекритика” поспілкувалася з автором і режисером Павлом Остріковим про проект, що претендує на звання першої української науково-фантастичної картини.

Реліз фільму запланований на лютий 2020-го року.

В останні роки в українському кіно з’явилося чимало енергійних особистостей. Павло Остріков – молодий режисер, лауреат Одеського кінофестивалю і премії Української кіноакадемії. Володимир Яценко – продюсер, чиї фільми побували на головних фестивалях світу цього року. Тепер цей цікавий дует готує дещо нове для національного кінематографа – перший український сайфай (наукова фантастика. – Ред). Ми поцікавилися у Павла Острікова, що зараз відбувається з проектом, яке кіно про космос йому близьке та чим відрізнятиметься наш сайфай від “не нашого” (спойлер – космічного корабля-тризуба не буде).

Поговорімо про “Ти – космос”. Перше запитання, яке в мене виникло після пітчингу Держкіно: робот МАКСИМ? Чому так назвали?

Це абревіатура. Механіко-автоматизована комп’ютерна симуляція. Воно має сенс. Взагалі задумка народилася в 2011 році й ми зробили навіть студентську театральну постановку на 20 хвилин. Спільне з цим сценарієм і з п’єсою 2011 року – це головний переломний момент, коли вибухає Земля і залишаються космонавти. Але там усе було по-дитячому та наївно, із жартами заради жартів. Тоді й народилася назва, а після цього я навіть і не змінював, вона залишилася. Це буде більше людина, ніж робот. Наприклад, мені подобається “Вона”, де штучний інтелект звуть Саманта, і вона веде себе як ми. Наш робот теж поводитиметься як людина.

За атмосферою та інтер’єрами на кораблі: нас чекають інтерфейси, як у “Чужому”, в естетиці 1980-х, чи ближчі до нашої пострадянської космічної реальності? Або ж це буде стерильна обстановка?

Концепт змінювався з моїми уявленнями про космос і про фільми про космос. Спочатку в моїй уяві проект був на кшталт такого собі “Стартреку”. Я не думав про простір на кораблі, про якийсь науковий фундамент для цього. У мене були величезні кораблі, яких ніколи б не існувало. Зараз ми намагаємося з двома астрофізиками зробити більш-менш реальний варіант корабля, який міг би існувати. І це зумовлює інтер’єр. Ми знаємо, що кожен простір на кораблі має бути використаний розумно. Ми знаємо, що для штучної гравітації один зі способів – це робити обертальний тор. І це, звісно, задає і дизайн, і атмосферу.

Плюс, ми поставили перед собою завдання зробити український корабель. Чому так? Ми заходимо на територію голлівудського кіно, як не крути фільм про космос – це більше Голлівуд. Навіть за референсами важко знайти який-небудь фільм європейський. Тому ми точно програємо з таким бюджетом. Ми відмовилися робити фільм англійською, хоча нам пропонували багато варіантів. Подумали, що просто загубимося серед інших робіт у жанрі. Нам потрібно шукати щось своє у цьому космосі. Тому виникла ідея зробити український корабель.

“Український корабель” не означає, що він буде у формі тризуба?

(Сміється.) При слові “український корабель”, напевно, кожен бачить своє. Я бачу, що корабель зроблений в Україні в найближчому майбутньому (наприклад, через 20 років). Це все, зрозуміло, дещо перебільшено, але не настільки. Якщо подивитися зараз на розробки української техніки – вони не вирізняються якимось дизайном. Мені, наприклад, не подобаються дизайни якихось українських приладів – вони ніби й не чули про дизайн. З іншого боку, мені це подобається, я хотів би це підкреслити. Що це не химерне щось, а саме корабель, який має єдину функцію – везти вантаж.

Так, функціональний корабель звучить краще, ніж “корабель-тризуб”.

Ні-ні-ні, там не буде вишиванок, або тризубів, або кнопки, яка вмикає гімн. Не настільки перебільшено. Просто цей корабель вироблений в Україні. У нас є Південмаш, начебто, там роблять ракети-носії, і ми уявляємо, нібито там виробляють кораблі.

З приводу майбутньої цільової аудиторії: ви плануєте заходити на американський ринок?

Не впевнений, що про це вже можна міркувати, – фільм на етапі препродакшена. Ми були на пітчингу Frontiers у Канаді. У ньому беруть участь 10 проектів із Європи й 10 із Північної Америки. Тому там були присутні професіонали з американської кіноіндустрії, яким важко уявити собі фільм українською мовою. Нам пропонували зробити наш проект англійською, але ми подумали, що робимо український сайфай, а отже, робити його потрібно теж українською. Наша мета – зробити комерційний фільм із фестивальною історією. Для мене це ідеально, щоб він і в прокаті цікавий був глядачеві, і мав якусь творчу цінність. Щоб люди, які багато що бачили, як кінокритики або інші діячі кіно, знайшли в ньому щось цікаве.

Щодо зірки класу А із французьким акцентом. Вже знайшли когось?

Ні, лише ведемо переговори. Я взагалі дуже переживальна людина, сподіваюся, що наш план спрацює, і ми знайдемо. Тому що завжди є страх: раптом не сподобається сценарій або не захочуть працювати з нами. Усе-таки “український сайфай” звучить дуже насторожливо.

Знайшли актора на головну роль?

У процесі пошуку. Начебто просто знайти одного актора, та при цьому ми пробуємо на кастингу різні за діапазоном сцени. Один актор може зіграти драматичну сцену ідеально, але в комедії себе не відчуває. Або навпаки, з комедійною сценою дуже добре, а драматичну не витягує. Нам потрібен такий український універсал, який зміг би витягнути фільм на собі – це все-таки моноспектакль, хоч і зі своїми атракціонами. Тому потрібен сильний актор. Важливо, щоб ми знайшли спільну мову в розумінні героя.

Під час пітчингу Володимир Войтенко робив зауваження щодо суржика в оновленій версії сценарію. В оригіналі його не було?

Так, його не було. Зараз багато хто каже, що в новому сценарії я зробив героя грубішим і приземленішим. Старий варіант драфта я писав до короткометражок “Випуск’97” і “Mia Donna”, і навіть до “Голден лав”. Ці фільми трішки мене змінили.

Суржик мені видався цікавий тим, що у нас фігурує професія далекобійника, де працюють прості мужики, що не добирають слів чи виразів. Я подумав, що в фантастичному світі, який ми створюємо, добре б зробити щось реальне, за що глядач міг би зачепитися і подумати: “О, я хоч щось розумію”. Тому суржик для мене – рятувальний круг у світі фантастики.

Як виникла співпраця з Володимиром Яценком?

Риторичне запитання: хто кому перший написав? Відповідь є, але для цього треба глянути листування. Напевно, ми обидва були зацікавлені зробити цікаве кіно. Досі дуже ризиковано робити сайфай, навіть із таким бюджетом як зараз. Спочатку ми пробували працювати над проектом із Юрієм Мінзяновим, але він хотів, щоб ми спершу зробили інший, більш “земний” проект. А мені чомусь саме цей фільм захотілося зробити дебютним. Усе-таки дуже багато часу віддав йому, не хотілося ще довше з ним жити, тому що знав, що просто перегорить і ніколи не повернуся до цієї ідеї. І з таким настроєм ми зустрілися з Вовою.

З якими труднощами ви вже зіткнулися?

Я вже багато разів пошкодував про те, що взявся за цей жанр, але на цьому етапі не хотів би нічого перегравати. Було багато перешкод, пітчингу не було два роки, а ми якраз захотіли подаватися і нам довелося чекати. Причім, з 2015 року була основна версія, з якою можна було знімати. Зараз уже 2019 рік, а фільм, за нашими прогнозами, буде в 2021-му – за цей час можна було б зняти щось простіше. Та, з іншого боку, це та історія, з якою я вже дуже довго. Вона мене не відпускає. Значить, усе правильно.

Тобто ти готовий з нею прожити ще півтора року?

Це вже не просто “готовий”: почалася активна фаза, ми працюємо, можна вже щось помацати, це зовсім інші відчуття. Було важко, коли ти в якомусь вакуумі, один на один із цією історією. Нічого не рухається, а вона якось застоюється. Тому мені захотілося переписати сценарій – я ж змінююся, а сценарій не міняється, мої уявлення про космос змінилися. Я розумію, що було “неправдою” і як насправді правильно. Наприклад, у минулому сценарії два герої були за мільйони кілометрів один від одного, але спілкувалися по радіо так, як ми спілкуємося. А я дізнався, що в будь-якому разі буде затримка зв’язку в кілька годин і їм доводилося б спілкуватися монологами: слухати і записувати свої повідомлення. Це кардинально змінило сценарій. Я не міг це залишити, тому що знаю, що це брехня.

І багато таких моментів?

Багато.

Тобто робота астрофізиків допомогла?

Допомогла, звичайно. Ми спілкувалися з Дмитром Якубовським. Його поради, безумовно, стали в пригоді. Начебто прості речі, але вкрай важливі й дуже потрібні.

Твій улюблений фільм про космос?

Мені важко назвати один фільм, я можу назвати кілька. Вони всі будуть дуже прості, доступні та знайомі. Мені подобається фільм “Місяць 2112”, тому що це дуже хороший сайфай із дуже маленьким бюджетом. Близько $5 млн для американського фільму – це дуже мало. Наш бюджет, звичайно, вдвічі менший. Сподіваюся, те, що ми знімемо проект в Україні, збалансує це. “Місяць 2112” – фільм такої надії, що можна зняти хороший сайфай за маленькі гроші.

Зараз не залишилося місця для романтиків, людям завжди хочеться вийти за межі чогось незвіданого. Космос поки те місце.

Також мені подобається “Гравітація” – то, як це знято, як це зроблено. Наскільки революційним був цей фільм, тому що герої просто були в світловому кубі і практично все, що було в кадрі, – це графіка. При цьому мені подобається й “Інтерстеллар”, де абсолютно інший підхід до зйомки, практично все було зроблено живим, реальним і знімали за допомогою великих мініатюр – точних копій кораблів. Вибухи в космосі знімалися на Землі, потім компонувалися. Актори бачили вже готове зображення за ілюмінаторами. Робот був усередині корабля. Абсолютно різні підходи, та що їх пов’язує – це два абсолютно сильні фільми про космос, які популяризують космічний простір і науку. Якби у мене не було сценарію, мені б захотілося написати сценарій про космос. Зараз не залишилося місця для романтиків, людям завжди хочеться вийти за межі чогось незвіданого. Космос поки те місце. Такий “Чорний квадрат”, у якому кожен бачить щось своє.

Джерело: Терекритика