fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Тарас. Повернення

Олександр Денисенко, режисер «Тарас. Повернення»: Мені рекомендували вилучити епізоди, спрямовані проти російського шовінізму

537

Автор сценарію та режисер фільму «Тарас. Повернення» Олександр Денисенко про шевченківську тему, конфлікт з колишнім головою Держкіно та стан вітчизняного кіновиробництва.

2 квітня в український прокат мала б вийти стрічка «Тарас. Повернення», яка повинна розірвати шаблонне уявлення про Шевченка. Проте через карантин, прем’єра переноситься на невизначений термін. Автор сценарію та режисер фільму Олександр Денисенко в інтерв’ю CBN розповів про стрічку, проблеми створення картини та ситуацію в українському кінематографі. “Нове українське кіно” обрали найцікавіше.

Як народилася ідея

З шевченківською темою я пов’язаний з дитинства (батько Олександра – Володимир Денисенко – автор сценарію та режисер кінофільму «Сон», що розповідає про молодість Тараса Шевченка, – прим.) Я є автором п’єси «Оксана», що довгий час йшла на сцені театру Івана Франка. Крім того, знімав документальні фільми про поета.

Так я вирішив написати роман. Розбираючись у цьому, я знайшов цікаву подробицю: наказ про амністію Тараса російський цар підписав 17 квітня 1857 року, а відпущений був поет з заслання з Новопетрівського укріплення в Манґистау набагато пізніше, лише 2 серпня.

Цей період життя Шевченка мало зафіксований у документах. Я шукав матеріали, пов’язані з цими подіями, навіть у російських архівах і знайшов, що наказ потрапив у Оренбург на початку травня, але чомусь не отримав ходу. От ця розбіжність в датах і лягла в основу історії, яку ми розповіли у фільмі Тарас. Повернення.

Тарас. Повернення

Режисер Олександр Денисенко

Про зйомки та “протидію” їм

Зйомки фільму складалися не так, як планувалося. Ми змушені були підлаштовуватися під багато факторів, на які вплинути не могли. Починаючи від примх природи і закінчуючи прямою протидією фільмові з боку Держкіно України.

Фільм «Тарас. Повернення» знімався бурхливо, протягом довгого часу: у 2012 році я виграв міжнародний конкурс сценаріїв до двохсотліття Тараса Шевченка, 9 березня 2012-го мені вручили головну премію і ще наприкінці року мали б запустити у виробництво. Але все на цьому й закінчилося.

Ще однією причиною стало те, що я зображував все так, як було насправді. Мені рекомендували вилучити епізоди, спрямовані проти російського шовінізму. Звісно, я як сценарист відмовився. У фільмі, зокрема, звучить «Молитва за прегрешенія русского народа», яку в 1863 році заборонив Синод РПЦ, і російське офіцерство зображене садистами, нелюдами і вбивцями.

Тарас. Повернення

Тільки у 2015 році почалися зйомки. І тільки тому, що фільм був прописаний рядком у бюджеті Держкіно: якби його не почали знімати, Держкіно б не отримало б гроші на інші фільми. З 44 млн гривень, що були необхідні, держава надала 22 млн грн, але й давала не тоді, коли було треба, а як заманеться. Через те ми змушені були знімати фільм не у відповідності до плану зйомок.

Двогодинний фільм ми зняли за 68 знімальних днів на 38 локаціях у Казахстані та Україні. Це рекорд для українського кіно. Крім того, це найбільша за кількістю ролей картина в Україні. У ній аж 113 ролей зі словами.

Про місця зйомок і “великого Акина”

У фільмі можна побачити околиці колишнього Новопетрівського укріплення, сам Манґистау (де відбувалося ув’язнення поета. – прим.). 

Ті місця, з яких малював Шевченко, тепер забудовані спорудами міжнародного порту, тому ми від’їжджали на 100-200 км від самого укріплення. Ми проводили також зйомки у підземній мечеті Шакпак-Ата, в якій поет-художник часто бував. Тоді й тепер Тарас Шевченко вважався в Казахстані великим Акином (співцем) казахського народу. Казахи кажуть, що Батир (отаман) – це сила народу, натомість Акин – це його душа. Шевченко пробудив у казахів прагнення до свободи.

Після того, як він був звільнений у 1857 році, у 59-му в Манґистау піднялося велике повстання. У фільмі ми зняли ватажків повстання Ісу і Досана, з якими був знайомий Шевченко. Нині пам’ятник цим двом ватажкам стоїть у місті Форт-Шевченко (колишнє Новопетрівське укріплення). Це зовсім невідома сторінка з життя Шевченка. Він був допущений як акин до сакральних місць, які заборонено було відвідувати не мусульманам. І навіть зараз, коли ми проводили зйомки, мали просити дозволу взяти участь у ритуалах та молебні, принести в жертву барана, і тільки тоді нам дозволили знімати в підземній мечеті Шакпак-Ата.

Про конфлікт з головою Держкіно

Але навіть після закінчення зйомок проблеми не закінчилися. Голова Громадської ради при Державному агентстві України з питань кіно Пилип Іллєнко «забув» надати фільму статус національного художнього фільму. Тобто його прирівняли до суто комерційних фільмів Голлівуду. Це, звичайно, може бути приємним, якби не той факт, що за його прокат потрібно було платити величезні податки, і на таких умовах прокатники не погоджувалися його брати.

Статус національного фільму був наданий лише через півтора року після його здачі Держкіно 22 грудня 2017-го. І то, це сталося лише тоді, коли громадськість, яка бачила фільм, звернулася до пана Пилипа Іллєнка.

Ми отримали право на некомерційний показ. Його показали тільки дев’ять разів, і на адресу Держкіно глядачі з різних країн світу почали писати листи з вимогою дозволити прокат. Я був майже у розпачі, але глядачі започаткували флешмоб на його підтримку.

Тарас. Повернення

Про відношення до стану українського кіно

У мене своя філософія: я в картині не вбиваю Тараса Григоровича, я його звільняю. Ті фільми що я бачу зараз, там завжди герой вмирає, гине, програє. Поразка, поразка, поразка… І це в час, коли країна воює… То про який підйом кінематографу можна казати?

Я дуже погано ставлюся до того, що відбувається в українському кіно… Я не бачив фільму, який би мене вразив.

Треба створити програму розвитку українського кіно. Чому ж не використовувати таку ж структуру, як у США. Там спеціалізовані інституції планують теми, які будуть цікаві американському суспільству і глядачу в найближчі п’ять років! Суто на науковій основі розробляється концепція майбутнього кіно. Є така наука – соціодинаміка. А продюсери вже обирають: що саме вони хочуть знімати, виходячи з цих пропозицій. І сценаристам замовляють сценарії на одну тему. Тобто, у них 100-300 сценаріїв у конкурсі на одну тему. З них продюсер обирає один і знімає вже дійсно якісний фільм. У нас нічого подібного нема.

Читайте також

Андрій Римарук, “Атлантида”: Даю гарантію, що наступного року цей фільм поїде від України на Оскар