Мирослав Латик, режисер «Максим Оса: золото Песиголовця»: Я робив кіно для людей, які виросли на “Грі престолів”
527Режисер козацького пригодницького трилеру «Максим Оса: золото Песиголовця» Мирослав Латик про першу в Україні екранізацію коміксу, її довгий шлях від ідеї до реалізації та особливості знімального процесу.
Прокат козацького пригодницького трилеру «Максим Оса: золото Песиголовця» Мирослава Латика в усіх відчинених кінотеатрах України триває. Творці намагалися стерти клеймо “шароварщини” з козацтва і розповісти історію брутального січовика, про чиї подвиги ходять легенди. Щоб цього досягти, фільм, створений за мотивами однойменного коміксу Ігора Баранька, знімався на стику козацького трилеру, dark fantasy та детективу. Що з цього вийшло, дивіться у кіно. Важливо, що прибуток від показів фільму продюсери спрямують на фінансування виробництва ударних дронів «ОСА» для потреб ЗСУ.
З нагоди національної прем’єри фільму «Максим Оса: золото Песиголовця» український режисер та співсценарист фільму Мирослав Латик розповів виданню «Нове українське кіно» про хорошого «поганого» січового козака Максима Осу, поділився цікавими фактами про фільмування, та пояснив, чому на постері фільму насправді не дракон.
– Мирославе, як створювалась перша в історії українського кінематографа екранізація коміксу? Розкажіть про шлях фільму від ідеї до реалізації?
– Майже 10 років пройшло з моменту прийняття рішення знімати фільм по коміксу Баранька до виходу стрічки на екрани. Я не був залучений на самому початку цього процесу, фільм знімали абсолютно інші люди і якусь частину матеріалу було відзнято. Я прийшов у проєкт у 2019-му після того, як Іван Сауткін відмовився від продовження своєї роботи у проєкті. Рада Держкіно на той момент прийняла матеріал попередньої творчої команди. Тоді почали шукати інших виробників, іншого режисера. Мені подзвонив Саша Дмитренко (продюсер – ред.) і сказав, що є ось така пропозиція, беремося чи не беремося. Відмовлятись точно не хотілося.
– Що саме не склалося у попередників?
– Проблем там виявилося багато. Сценарій був досить складний для реалізації у тих бюджетах, які виділило Держкіно: величезна кількість сцен, локацій, персонажів, копродукційна співпраця з польськими акторами. І оскільки пройшло, якщо я не помиляюсь, три чи чотири роки, актори вже змінилися, щось не складалося. Ми чітко розуміли, на які гроші можемо розраховувати. Первинний план був використати матеріал попередників і зробити за принципом фільму “Мерзенна вісімка” Тарантіно: зібрати героїв в одній локації, де вони розказують про злочин. Це б дозволило використати відзнятий до нас матеріал. Але так не вийшло, тому що фактично не було завершена жодна сцена, актори змінилися і стало зрозуміло, що треба писати новий сценарій. Ми звернулися до Андрія Бабіка (сценарист – ред.) і почали власне працювати над новим сценарієм.
– Як саме змінився оригінальний сценарій фільму та наскільки він близький до коміксу?
– Ми сильно відійшли від коміксу. У нас залишилося ім’я Максим Оса, деякі імена персонажів та загальний твіст на тему зниклого золота. Жанрово залишився історичний детектив, але замість легкої комедійної історії ми перемістили його в нуарний світ. Власне коли ми вирішили писати свій сценарій, було накидано близько 12 сюжетних варіантів розвитку подій.
У нас був сюжет, коли вбиває не меч, а рука, яка його тримає. Тобто ми крутили історію, що за кожним злочином стоїть хтось, хто маніпулює. Були й інші варіанти, але ми обрали ідею “не вір своїм очам”: все побачене і почуте може не бути тим, що є насправді.
Кадр із фільму «Максим Оса: золото Песиголовця»
– Як проходило зйомки фільму?
– Ми зайшли у виробництво восени 2019-го і це теж було складно – я тоді два рази захворів. В листопаді нам вдалося закінчити “лісовий” блок з якоюсь частиною екшна. Велик частина бюджету пішла на художню візуалізацію, тож він швидко закінчувався. Але всім було важливо доробити фільм, щоб усе виглядало як цілісна історія.
Ми точно знали, що це детективна історія, але величезну ставку робили на персонажа. Я точно хотів зробити брутального, складного головного героя, який не зобов’язаний бути симпатичним.
На масові сцени розраховувати не доводилося, тому придумали такий хід, нібито події відбуваються у землях, де щойно пройшла чума. Візуалізувати ці сцени ми також не змогли через брак грошей, тож щось пускали під діалоги, щось під закадровий текст, який пояснює сетинг (англ. setting – обстановка, антураж), лор (англ. lore – знання основної інформації про світ того чи іншого художнього твору) світу, у якому існує Максим Оса. Ми прийняли рішення, що маємо доробити цей фільм, просто закінчити епопею “прокляття Максима Оси”, але все ж зробити продукт максимально круто.
Режисер Мирослав Латик на зйомках козацького трилеру
– В якому столітті відбуваються події фільму чи це повністю вигаданий світ?
– Швидше це часи Великого князівства Литовського, ніж козацького бароко. У нас приглушені кольори, кам’яні замки, а не хатки з дерева та глини. Ми використали темні, важкі та складні фактури, які не схожі на усе, що ми звикли бачити та читати про козаків XVI-XVII століття. Немає розцяцькованих жупанів, але є багато функціональних речей. А ще у нас закладені “пасхалки”.
– Чому вирішили відійти від графічного романа Ігоря Баранька?
– У Ігоря Бранька прекрасний чорно-білий комікс, такий як DC Comics (американська компанія коміксів, відома персонажами Супермен, Бетмен, Диво Жінка тощо – ред.) зі складним героєм. Але якщо розкласти його на сюжетно-хронологічну канву, десь з 40-ї сцені ми фактично “втрачаємо” головного героя – з’являється досить багато персонажів і губиться лінійна історія, що не підходить для екранізації в повному метрі. Ми поміняли ось цей хід, через що сюжетно це стала інша історія. Фільм вийшов за мотивами коміксу, хоча багато елементів з нього будуть впізнавані.
Кадр із фільму «Максим Оса: золото Песиголовця»
– Розкажіть про головного героя. Чи має він реальний історичний прототип і як підбирали на головну роль актора?
– Головний герой абсолютно вигаданий, але було дуже чітке розуміння, яким він має бути. Я був знайомим з Василем Кухарським до зйомок, ми дружимо, він зараз воює. Вася ідеально підійшов на роль: сам по собі він трішки брутальний, експресивний, але не пафосний, дуже цікавий. А ще він фактурний, ніс перебитий – ось прям ідеальне попадання в образ. Щоб зберегти цей характер у зовнішньому вигляді героя, ми довго терли прекрасний костюм від Наталії Скаржепи (художниця з костюмів – ред.) в бетономішалці, шкіряну куртку перетирали, псували, різали.
Максим Оса розбирається в європейській музиці, грає на лютні, читає польською. Він точно брав участь у європейських війнах у своїй передісторії – це закладено в персонажа. йшов такий Ми відмовилися від радянських наративів про козаків в атласних шароварах. Для мене було важливо показати головного героя європейським.
Актор Василь Кухарський у ролі Максима Оси
– Фільм анонсувувся як трилер, але глядач бачить дракона на постері. Який все-таки жанр у «Оси»?
– Я не знаю, чому хтось бачить дракона на постері, насправді дракон – це все-таки Песиголовець. Фільм – історичний детективний нуар з елементами містифікації, але це не фентезі. Є там емоційне відчуття фантазійності за рахунок персонажів, таємниці, яку намагається розкрити герой. Але там не літають дракони, і не бігають хоббіти, і Галадріелі там також фактично нема.
– Хто працював над візуальними ефектами? Чи є у фільмі масштабні сцени зі спецефектами, каскадерські трюки, чи це більше камерне кіно?
– Для мене це більш камерне кіно. Знову ж таки, звертаємося до бюджету: є речі, за які ми точно боролись і які ми залишили. Там є бійки, екшн, відчуття напруження, якась складова візуального “двіжняка”. Мені особисто дуже хотілося більше, але, але, але…кількість грошей впливала на наше життя. За візуальні ефекти найбільше був відповідальний Тарас Підгребняк, але були ще хлопці, які робили 3D графіку.
– Ви виступили режисером, співавтором сценарію та режисером монтажу фільму. Що для вас стало найскладнішим завданням?
– Мені подобалося писати сценарій, тому що це чиста творчість. Ти просто пишеш, створюєш світ, героя і це напевно найцікавіше. Складніше бути режисером, тому що весь час впираєшся у дуже обмежений таймінг і ось цей світ, який є в голові і на папері, намагаєшся відтворити в тих умовах, які пропонує реальність. На майданчику ти вже залежиш не від себе. Це колективна творчість, яка включає багато процесів. І той самий бюджет дуже впливає на те, що хочеться і те, що можеш. А ось монтаж я люблю, тому що ти вже маєш світ в кінопросторі, і тепер просто створюєш наратив, корелюєш ті ідеї, які змінили реальність, з тим, що хотів сказати.
Режисер Мирослав Латик на знімальному майданчику
– Чи були цікаві випадки на знімальному майданчику?
– У нас були небезпечні моменти, коли ми мало не повісили Маринку (акторка Альбіна Корж – ред.). Я коли побачив, що вона задихається, засунув пальці під петлю, дав можливість Альбіні вдихнути повітря, вона розплакалась… Небезпечна історія. Цікаво було, коли ми в грудні знімали на болоті Анжейка (актор Володимир Гурін), вже лід стояв.
Акторка Альбіна Корж у ролі Маринки
– Музичний супровід до фільму написав відомий по Netflix європейський композитор Dario Vero. Чи почуємо ми у фільмі й українських виконавців?
– Музика вся написана, багато було reference. Є хіп-хоп, але фактично це все від Максима Ячменя (композитор, звукорежисер – ред.) іде. Єдине, що ми використали декілька народних пісень, і є така пряма відсилка до “Пропала грамота” через пісню “Танцювала риба з раком”. Оса її повторює чотири рази протягом фільму в різних емоційних станах. Вона працює як одна з червоних ниток, що проходять через весь фільм.
– На якого глядача перш за все орієнтований фільм?
– Я робив кіно для людей, які виросли на “Грі престолів”. Фільм орієнтований на dark fantasy, і це вікове кіно – від 16 до 30. Точно не на нескінченно патріотичну аудиторію. Я хотів ширше взяти, оскільки це все робилося ще до 24 лютого. Мені хотілося, щоб фільм пробудив відчуття гордість за наше минуле, і саме тому ми відмовилися від “шароварних” пасажів на тему козаччини.
Я сподіваюсь, ще більше буде з’являтися проєктів, де козаки не будуть недолугими, щоб показати, що це – воїни, які вміли битися і стояли на своєму. У них не було якогось ура-патріотизму. Це досить складний період, де були складні стосунки у них між собою, з суспільством, сусідами, на рівні головнокомандувачів – ось це я хотів показати та розказати. Це не елементи якогось “ляпуватого” фольклору, а важливий для України історичний період.
– Нещодавно ви також завершили роботу над музичною драмою «Королі репу». Чи є попередня дата виходу стрічки на великі екрани в Україні?
– З приводу «Королів репу» не знаю, не скажу. Найближче, що має бути – це фестивалі в Котбусі (Німеччина) та в Італії. Дати прем’єри в Україні не знаю. Дуже шкодую, що реліз не відбувся у серпні минулого року, це був би ідеальний час для «Королів репу». Wellboy тоді на вістрі уваги був.
Кадр із фільму «Королі репу»
– Над чим працюєте зараз?
– Прямо зараз я працюю над коротким метром. Це буде драматична історія з комедійним настроєм про жінок, які лишилися без чоловіків, адже ті так чи інакше беруть участь у війні. Плануємо зйомки в Прикарпатті на кінець жовтня.
Глобально вже написано декілька сценаріїв. Є історія про тінейджерів, які застрягли в Маріуполі в перші дні окупації і тепер намагаються вижити. Це буде «realistic horrors» про дітей, які по своїй суті дуже далекі від війни і які ніяк не хочуть включатись. Цей проєкт ми писали разом з Оксаною Іванюк, возили його в США, в Приштину. Нам дуже допомагає Одеський міжнародний кінофестиваль. Намагаємось цю історію продати на копродукцію. Також пишемо сценарій на грант від Netflix, де перемогли із моїм сценарієм про бурштинокопачів. Хочется робити глибокі, глобальні, концептуальні речі.
– Що дивилися останнього з українського кіно або назвіть свої улюблені українські фільми часів Незалежності?
– З останнього, що сподобалось – фільм “Вулкан”. Загалом сподобався “Снайпер. Білий Ворон”. З українського кіно точно хочу подивитися два фільми: це “Памфір”, який мені візуально подобається; точно хочу подивитися “Клондайк”. Крім цього дуже рекомендую усім переглянути “Я працюю на цвинтарі”, “Королів репу” та “Максима Осу”.
Більше про фільм «Максим Оса: золото Песиголовця»: