Надія Парфан, режисерка “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго”: з погляду режисури це сувора документалістика
414Режисерка трагікомічного документального фільму “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” про знімальний процес, режисерський задум та показ картини на японському телебаченні.
Трагікомічний документальний фільм “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” вийшов у прокат 17 жовтня 2019 року. У кінотеатрах стрічку відвідало понад п’ять тисяч людей – для документального фільму це справжній успіх. Ті, хто не зміг переглянути “Теплокомуненерго” на великих екранах, можуть зробити це у новому онлайн-кінотеатрі Takflix. Сайт bit.ua поспілкувався з режисеркою фільму Надією Парфан про зйомки дебютного кіно, стосунки з рідним містом і особливостями онлайн-прокату стрічки. “Нове українське кіно” вибрало найцікавіші тези.
Про знімальний процес
Наші герої – чесні та щирі люди, їм не доводилося спеціально звикати до камери. Тих, хто до себе “не підпускав”, ми просто не знімали. Якийсь час пішов на знайомство та побудову елементарних людських стосунків.
Важливі та цікаві для нас події із життя Теплокомуненерго відбуваються один раз на рік. Оскільки фільм повністю документальний, нам доводилося довго чекати “наступного дубля”. Це, наприклад, запуск опалювального сезону, який відбувається один раз на рік, причому дуже непередбачувано. У перший рік ми просто не встигли.
Зйомки тривали протягом двох років, третій рік – це монтаж і постпродукція.
Про межу між документальним і художнім фільмом
В ігровому кіно режисер – це бог, а в документальному бог – режисер. Режисерові залишається тільки підлаштуватися під невблаганну реальність, адже підлаштовувати її під себе неможливо. Насамперед тому що тут знімаються живі люди, які проживають у кадрі реальне життя. Режисер може їх попросити щось повторити чи відтворити, але це неможливо зрежисувати “з нуля”. Жоден професійний чи непрофесійний актор такого не зробить.
“Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” більш “художній” на вигляд завдяки монтажу, операторській роботі та роботі зі звуком, але з погляду режисури це сувора документалістика.
Про шлях до екранів кінотеатрів
Щоб випустити в невеликий прокат наше кіно – а це перший український фільм про Івано-Франківськ – довелося просити допомоги мера і підняти на ноги все місто. Місцеві кінотеатри не вірять, що це може бути комусь потрібно. Хоча фактично всі сеанси були викуплені і стався буквальний дефіцит. Це для мене дуже промовистий факт.
Про те, як добилась можливості знімати в закритому світі комунальників
Я прийшла в цю спільноту не як зовнішня людина, а як онучка першого директора Теплокомуненерго, тому до мене від самого початку було особливе ставлення. Мій покійний дід був одним із засновників цього підприємства, а мама працює там уже понад 30 років. Без цієї “точки входу” в мене нічого б не вийшло.
Про режисерський задум
Моїм завданням як режисерки було передати певну ідею хору, створити у глядача відчуття Теплокомуненерго. Ця ідея – більш універсальна і загальнолюдська, ніж будь-яка конкретна ніша. Я хотіла показати людський вимір абсурдного світу комунального господарства і повернути трішки гідности його працівникам. Мабуть, він про взаємну емпатію провінційного Теплокомуненерго і столичного креативного класу.
Про показ картини на японському телебаченні
Я думаю, це все через Нінтендо і гру “Супер Маріо” – це ж один в один наш Іван Іванович! (герой фільму, – ред.) А також нашу роботу зі звуком. Все ж японці – одна з наймузичніших націй світу.
Джерело: bit.ua
Читайте також