fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Natalia Libet

Продюсерка Наталія Лібет про «Парфенон»: “Цей фільм змінив долі учасників команди”

133

Фільм «Парфенон» виходить в український прокат 29 жовтня. Як саме знімали стрічку у ко-продукції України, Литви та Франції, хто її потенційний глядач та до чого тут антропологія.

З 29 жовтня по 4 листопада в український спеціалізований кінотеатральний прокат виходить стрічка «Парфенон» литовського режисера Мантаса Кведаравічюса. Цей фільм, створений за підтримки Держкіно –– ко-продукція України, Литви та Франції. У вересні 2019 року фільм було представлено на “Тижні критики” в рамках 76-го Венеціанського міжнародного кінофестивалю. Українська прем’єра відбулася на 49-му Київському міжнародному кінофестивалі “Молодість”. 

15 жовтня у Львові відбудеться спеціальний показ-подія за участю виконавиці однієї з головних жіночих ролей Ріти Бурковської. 

Фестивальний шлях фільму також продовжується. Наприкінці жовтня «Парфенон» можна буде подивитися офлайн на кінофестивалі Kharkiv MeetDocs. Також стрічка буде представлена в рамках фестивалю “Корона Карпат”, який відбудеться в Трускавці 12-15 листопада. 

Українська продюсерка стрічки «Парфенон» Наталія Лібет поділилася з «Нове українське кіно» думками про свою участь в проекті, унікальність задумів Мантаса Кведаравічюса, а також про найкраще українське документальне кіно.

– Фільм «Парфенон» –– ко-продукція трьох країн: України, Литви та Франції. Як ви зрозуміли, що це саме той проект, в якому хочете взяти участь в ролі продюсерки?

– Я познайомилася з режисером Мантасом Кведаравічюсом навесні 2015 року, коли він приїхав в Україну, щоб зробити дослідження для свого майбутнього ігрового фільму, і раптом, несподівано навіть для самого себе, зняв документальний фільм «Маріуполіс». Одразу після прем’єри цього фільму в Берліні, він звернувся до мене з проханням знайти фінансування для його нового проекту –– мені сподобалися робочі матеріали майбутнього на той момент фільму, і я погодилася йому допомогти. В ко-продукційній схемі вже тоді були Литва, як головний продюсер, і Франція, як ко-продюсер, але за обсягом задач і зйомок було зрозуміло, що Україна займатиме друге місце, яке за своїм внеском дуже близьке до литовського.       

фільм парфенон

– Зйомки “Парфенона” відбувалися одразу в багатьох країнах –– Литві, Україні, Греції, Туреччині. Чому режисер обрав саме ці локації?

– Мантас Кведаравічюс вивчав грецькі поселення за межами території Греції, що й привело його на південний схід України. В самому фільмі сильний вплив Афін, Одеси та Стамбула, тому локації обиралися так, щоби максимально виконати завдання режисера і його задуму. Однак, в Південному Судані не було можливості знімати, тому Мантас з невеликою знімальною групою поїхав для зйомок в Уганду.

– Коли на знімальному майданчику задіяна творча група з різних країн, з дуже різним культурним бекграундом і ментальністю, чи не викликало це труднощі в роботі?

– Скоріш за все, це було дуже захоплююче та проникливо. Цей фільм і спільна робота над ним дуже сильно вплинули на учасників його команди, змінили їхні долі.  

Наприклад, після зйомок фільму Гарип Оездем дуже довго жив в Афінах та допомагав Мантасу розвивати нові проекти, та працювати над звуком «Парфенону». Через деякий час, після повернення в Берлін, Гарип загинув у нещасному випадку в червні 2019 року ––  вже після здачі фільму Держкіно, але ще перед новинами про його світову прем’єру у Венеції. Ріта Бурковська включилась у розробку та зйомку повнометражного дебюту режисера Максима Наконечного «Спас», протягом яких вона також експериментує фізично та зі своєю зовнішністю. 

фільм парфенон

Я ж покинула свою основну корпоративну роботу та продовжила продюсувати фільми, співпрацюючи з виробничою компанією «ЕССЕ Продакшн Хаус». А сама виробнича компанія почала заохочувати більше режисерів та творчих команд для сумісної роботи та виробництва фільмів. 

– Мантас Кведаравічюс в інтерв’ю з українськими журналістами зазначав, що для нього будь-який хороший фільм –– антропологічний. Наскільки антропологічним є «Парфенон»

– На 100 відсотків! Сама природа антропології у дослідженні полягає у спостереженні та документуванні тілесної природи людини, її походження і подальшого розвитку. Саме такий підхід можна побачити у фільмах Мантаса Кведаравічюса, який за своїм фахом є доктором соціальної антропології Кембриджського Університету. Він зняв документальні фільми «Барзах» про зникнення людей у Чечні, та «Маріуполіс» про життя звичайних людей на кордоні між війною та миром. Обидві стрічки мали світову прем’єру на Берлінале в 2011 та 2016 роках відповідно. 

– Як публіка зустріла фільм «Парфенон» на фестивалях

– В Україні, як і за кордоном, дуже хороша і вдячна фестивальна глядацька аудиторія. Тут, і особливо тому що це на батьківщині, дуже приємно показувати свій фільм. Маю надію, таких фільмів буде більше.  

фільм парфенон

– Хто потенційний глядач цієї стрічки в українських кінотеатрах? На кого розрахований фільм?

Цей фільм розрахований на аудиторію фестивального артхаусного кіно. Це дуже обмежена аудиторія, як в Україні так і в Європі. В Україні вона сформувалася вже давно і вихована міжнародним кінофестивалем “Молодість” в Києві за майже 50 років його існування. І ця аудиторія продовжує розширюватися за рахунок молодого покоління інтелектуалів, художників, представників креативних індустрій тощо. 

Тому, ми робимо обмежений кінотеатральний прокат –– один тиждень по одному сеансу на день, але пізно ввечері, ще й завдяки обмеженню 18+. І щоб глядачі могли дивитись наш фільм після роботи, під час зустрічі з друзями та близькими, а потім обговорювати його за келихом вина чи чашкою чаю. 

– Про що саме розповідає стрічка?

– Фільм «Парфенон», який раніше в українській версії мав назву «Стасіс» –– це результат трирічного етнографічного дослідження Мантаса Кведаравічюса. Стрічка розповідає про маргінальні верстви населення з таємних кафе, борделів, мечетей, сквотів в Одесі, Стамбулі та Афінах, яких ми зазвичай не помічаємо, або не хочемо помічати. 

Це кримінальна історія кохання, що пов’язує головних героїв фільму –– Софію, Анну, Гарипа і Мехді, та веде глядача крізь їхнє сьогоденне життя в цих містах. 

– В Україні зараз доволі стрімко розвивається кінематограф. Які стрічки з сучасного українського кіно ви би порадили  подивитися іноземному кіноману?

– Найсильнішим в Україні вже багато років є документальне кіно. Тому, я би запропонувала іноземному кіноману подивитися, наприклад, стрічку «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020) режисерки Ірини Цілик. 

– Над якими проектами плануєте працювати після “Парфенону”?

– Зараз працюю з дебютною ігровою стрічкою режисерки Катерини Горностай «Стоп-Земля», яку плануємо показати глядачеві вже наступного року –– на фестивалях, кінотеатрах та онлайн. Це драма про дорослішання дівчини-підлітка Маши, яка переживає насичений останній рік перед закінченням школи, про її відносини з батьками, які попри сильні переживання, дають доньці свободу дій та думок.

Це історія про перший чуттєвий досвід, закоханість, дружбу і відповідальність. 

– Яких фільмів в українській кіноіндустрії ви б хотіли, щоб створювали більше?

– Хороших. Яскравих. Таких, що залишаються в душі і пам’яті надовго. 

Текст: Ольга Ковтун, Миколай Маранчак