Наталка Кобізька, актриса: Стефка вчить бути собою і дозволяти багато емоцій
1 137Українська актриса театру та кіно Наталка Кобізька розповідає про свою героїню Стефку, зйомки у фільмі “Простір”, роль Мотрі у виставі “Кайдаші 2.0”, а також пошуки натхнення, роль мрії та коли буде “Вечірка 4”.
Її героїня Стефка не вимовляє жодного слова протягом усіх епізодів серіалу, але глядач розуміє її і переживає, адже в кожній сцені на обличчі актриси розгортається яскрава палітра емоцій – чітких і зрозумілих. Усі вони – замальовка її вибухового характеру. Без слів і без кольору. Лише напівтони переносять нас у світ, де героїня сміється і плаче від душі.
Після виходу першого епізоду веб-серіал “Стефка” почав набирати оберти. Паралельно Film.ua випустив в мережу серіал “Вася і карантин”, де Наталка Кобізька також зіграла одну з головних ролей. В такому ж форматі, – в умовах самоізоляції, – вона зіграла в постановці Дикого театру “Лабрадор”. Портал “Нове українське кіно” поговорило з актрисою театру та кіно Наталкою Кобізькою про те, як їй працювалося в форматі онлайн, де вона черпає натхнення і чому так важливо щиро сміятися.
– Весна стала періодом творчої перерви для багатьох, але схоже не для вас. Над якими проєктами ви зараз працюєте?
– Недавно завершились зйомки фільму “Простір” Дмитра Томашпольського. Це карантинний проект. Над ним працювали актори, які знаходилися на самоізоляції. Ми отримували завдання від режисера на тему містично-космічної історії, тож це був мега-цікавий досвід. На жаль, поки більшого не можу розказати. Але прем’єру на великих екранах очікуйте вже в цьому році! Зараз проходять репетиції до нової вистави Дикого театру “Червоне, чорне і знову червоне”, яку ми будемо показувати open space – в Мамаєвій Слободі. Це буде абсолютно відірваний вестерн про часи розквіту анархії Нестора Махна на початку ХХ століття в Україні. Це буде повне “crazy”. Також готуємо продовження “Стефки”.
– Про що веб-серіал “Стефка” і в чому полягає ваша нова роль?
– Я граю сільську дівчину, красиву і працьовиту, завзяту і веселу. Але є одне але: героїня страждає на маніакально-депресивний синдром. Її настрій ніби дитяча гойдалка – то злітає догори і героїня світиться від щастя, то летить шкереберть донизу, і Стефка падає у відчаї. Сценарій писався майже на ходу. Так склалося, що кілька творчих людей були на самоізоляції разом. Тож поки всі були на карантині, ми вигадували нові епізоди, спішили їх зняти, адже невідомо, скільки ще маємо часу до того, як усі роз’їдуться по своїм роботам. Це були одні з найшвидших зйомок у моєму житті, але точно не найлегші, адже зміни настрою героїні, складні декорації та робота з тваринами спонукали постійно бути в процесі, думати над форматом і характером героїні.
– Який основний меседж цього серіалу?
– Бути собою і дозволяти багато емоцій. Сміятися або плакати від душі, адже це – найкраща можливість наповнити своє життя справжніми почуттями. Світ – не чорно-білий. Усе, що трапляється з нами, не чорне і не біле. Життя іде як іде, і треба радіти кожній дрібниці, адже навколо усе прекрасно.
– Чи важко зніматися у веб-серіалах?
– Є багато особливостей в такому форматі роботи. З одного боку, працювати вдома дуже зручно, але з іншого, крім того, щоб зосередитися лише на виконанні своєї ролі, я була і художником, і гримером, і освітлювачем. Це доволі важко. Проте це дуже дисциплінує і мотивує, адже продукт ми отримуємо майже відразу. Як і реакцію глядачів на нього. Це дозволяє вносити корективи в наступний епізод.
– Як глядачі сприйняли новий для себе формат?
– Люди звикають до всього. Спочатку здавалося, що всі тільки й сидять в мережі в пошуках заміни звичного спілкування, тому веб-серіали стали такою собі творчою реакцією на дух часу. І це спрацювало. Але згодом я зрозуміла, що це позбавляє глядача великої долі насолоди від перегляду повноцінного фільму: можливості оцінити роботу не лише актора, але й освітлювача, гримера, художника, усіх тих, хто зазвичай залишається за кадром, але так багато робить, щоб фільм зробити вдалим.
– У “Стефці” ви – працьовита селянка, у “Марк+Наталка” – делікатна панянка. Який характер вам найближчий?
– Думаю, якби жоден з характерів мені не підходив, я б спеціально запозичила дещо від них обох. Мені подобається Стефкин оптимізм. Те, як вона радіє кожній дрібниці, як щиро сміється, адже це дуже важливо. Я люблю сміятися. Особливо сама з себе. Це дозволяє смакувати життям на повну. А от в героїні “Марк+Наталка” я б запозичила почуття смаку. Вона дуже гарно вдягається і любить красиві речі. Це робить її вишуканою.
– Ви граєте Мотрю в виставі “Кайдаші 2.0” Наталки Ворожбит, за сценарієм якої було також знято серіал “Спіймати Кайдаша”. Чи подобається вам ваша героїня? Як змінилося її життя з часів Нечуй-Левицького?
– Дуууужє подобається. Спасибі Наталці Ворожбит, яка настільки чітко і детально прописала цю героїню. Мені залишалось лише її не зіпсувати. Раджу усім подивитись виставу, адже з часів Нечуй-Левицького змінилось не лише життя Мотрі, а й усіх персонажів. Вони стали героями нашого часу, проте вони – зовсім не герої. Вистава Дикого театру звісно дещо відрізняється від серіалу, тож порівняти їх глядачам буде цікаво. Щодо життя, то воно з тих часів нічим не змінилося. Люди погано вчаться на своїх помилках.
– Мотря – позитивний персонаж чи негативний?
– Для мене – позитивний. На початку вистави у неї хороші мотиви, але згодом вона стає заручницею обставин і починає діяти в силу своєї природи.
– Ваш чоловік не ревнує вас до роботи?
– В жодному разі. Мені дуже пощастило в цьому відношенні. Думаю, так і має бути в родині. Мій чоловік також працює в індустрії кіно, тому ми з ним говоримо однією мовою. Відтак у нас дуже багато спільних тем та інтересів. Один з них – це якраз піти в кіно, особливо на українські фільми. Ми завжди досиджуємо до титрів, де можемо побачити прізвища своїх друзів. Потім обговорюємо і обов’язково сперечаємося, але я люблю такі суперечки. (сміється)
– Чи є українські фільми, на прем’єру яких ви очікуєте?
– Хочу побачити “Пульс”, “Толоку”, дуже чекаю на “Стороннього”, “Простір”, серіал “І будуть люди”.
– Коли буде “Вечірка 4”?
– Ви знаєте, в мене стільки не запитують як у мене справи, скільки питають у соцмережах, коли буде “Вечірка 4”, Це вже стало таким собі анекдотом серед своїх. Відповідаю: “Я не знаю!” Ми всі з нетерпінням чекаємо на те, чим же закінчаться пригоди персонажів. Звичайно ж і моєї улюбленої Танюшки в тому числі.
– Що відбувається з українським кіно сьогодні?
– Я тішусь українському кіно. Рада, що у режисерів є можливість себе проявити не тільки в Україні, але і в Європі, Америці, Китаї. Мені б хотілось, мало того, щоб я там знімалася, а й щоб режисери були сміливіші, зухваліші. Не боялися експериментів. Поряд з нами стільки живих сценаріїв і персонажів, достатньо любити і відчувати натуру українських людей.
– У вас є роль мрії? Кого б ви зіграли?
– Я дуже хочу зіграти матінку Кураж за п’єсою Бертольда Брехта “Матінка Кураж та її діти”. По своїй натурі це дуже сильна і смілива героїня, але в душі – вона глибоко нещасна і самотня. Вона підміняє поняття. Також, хоча це й звучатиме банально, але із задоволенням зіграла б у побутовому міні-серіалі. Хочу бігати в чоботах на босу ногу по волошковому полі, а він їде за мною на Range Rover і кричить: “Наталко, зупинись, це моя дитина!” (сміється).
– Які життєві радощі приносять вам найбільше задоволення? Чи є у вас хобі?
– Обожнюю дивитися хороше кіно і серіали. Можу не спати всю ніч, дивлячись підряд всі серії. Я просто не можу спинитися. Коли роблю перерву між переглядами кіно, іду в театр. Я часто ходжу по кілька разів на одну й ту саму постановку, якщо вона мені сподобалася, щоб посмакувати улюблені моменти. А ще в моєму рідному селі Рашівка я долучилася до створення музею-аптеки. До речі, єдиного в Полтавській області. Рік тому я просто з головою поринула в історію фармації і медицини. Це було дуже круто.
– Чи мали час на книги в карантин? Що цікавого останнє прочитали?
– Я люблю романтичні класичні романи, наприклад “Гордість і упередження”, “Подалі від шаленої юрми”, “Ярмарок марнославства”. Наразі мені до рук потрапила книга про серіал “Друзі”, фанаткою якого я була з другого класу, тому кілька наступних тижнів буду гортати цю книгу. Підозрюю, що передивлюся свої улюблені епізоди.
– Що дозволяє вам завжди триматися в тонусі?
– Живучи в Києві, я все частіше стала помічати, що перестаю щиро посміхатися. Але ж я так люблю сміятися. Життя в великому місті має свої принади, але заганяє у щільний графік і відволікає від маленьких простих радостей. Коли мої внутрішні батарейки майже сіли, я їду в село. І там поміж роботи на свіжому повітрі знову повертаю собі бадьорість духу.
Читайте також