В’ячеслав Раковський, оператор «Я працюю на цвинтарі»: закопувати Віктора Жданова було досить ризиковано
167Оператор фільму «Я працюю на цвинтарі» В’ячеслав Раковський про особливості операторської роботи над фільмом, складні сцени, улюблений момент зйомок та нюанси співпраці оператора з режисером.
Фільм «Я працюю на цвинтарі», який нещодавно стартував в національному прокаті, був знятий за мотивами книги українського письменника Павла «Паштета» Белянського. Стрічка розповідає історію чоловіка, який втік від життя і знайшов тиху роботу на цвинтарі, де продає пам’ятники родичам покійних. Він сподівається, що там його мало хто турбуватиме. Але у життя інші плани: в круговерті з різних людських доль, смішного та сумного, наш герой починає змінюватися. За камерою екранізації стояв В’ячеслав Раковський, для якого це був операторський дебют у повному метрі. В бліц-інтерв’ю порталу «Нове українське кіно» оператор розповів про роботу над фільмом та подальші плани.
– Розкажіть про свій досвід. Над якими проєктами працювали до зйомок фільму «Я працюю на цвинтарі»?
– Саме перед цим ми отримали грант на створення короткометражного фільму «Випадковий пасажир». Але переважно це – були серіали.
– Як потрапили в колообіг зйомок фільму Олексія Тараненка?
– До проєкту потрапив завдяки режисеру. Я майже впевнений, що це єдиний можливий шлях, бо саме він головний і тому потрібно було, щоб між вами був конект.
– До яких творчих засобів зйомки зверталися під час знімального процесу?
– Я постійно використовую усі творчі засоби, які мені доступні: ракурс або світло. У Льоші були певні вимоги стосовно творчих засобів під час зйомок деяких сцен, тому ми намагалися усе проговорити. Він любить коли, все досить повільно і спокійно, а ще він дуже вимогливий (сміється).
– В чому особливість зйомки, яка відбулася?
– Я не впевнений, що я претендував на особливість. Думаю, у кожного вона своя. Я лише можу казати про себе: для мене це дуже особлива зйомка і проєкт, бо я навчився багатьом речам.
– Які технічні рішенні були використані при зйомках фільму?
– Технічні рішення. Через те, що в нас були деякі речі, які постійно повторювались і проблеми з місцевістю, ми мали певні обмеження, які впливали на використання спецтехніки. Але в нас була чудова команда освітлювачів: Ростік Головко, Льоша Петров – це просто бомба! Хлопці постійно вирішували складні задачі, які ми для них заготували.
Фото – Денис Носов
– Поділіться якимись цифрами щодо знімального процесу: скільки годин відзняли, скільки якогось матеріалу для цього витратили?
– Я не впевнений, що володію цифрами і можу коректно відповісти, але мені самому цікава ця статистика. Я обов’язково дізнаюсь і зроблю окрему колонку для підрахунку.
– Чи була повна згода в підході до картини із режисером? Чи задоволені монтажем, чи може якісь плани ви б змінили?
– Якби в нас не було згоди, то ми навряд би знімали кіно разом (сміється). Звісно, ми по-різному інколи розуміємо якісь речі, бо ми різні люди, але це більше творчі суперечки. Ми завжди підтримували один одного, бо в нас була одна мета — ми хотіли зняти кіно.
Монтажу було багато, але остання версія мені сподобалася. Завжди є якісь плани, які вам не подобаються, але ти не завжди можеш щось змінити. Тому наступного разу я буду більш прискіпливо дивитися в кадр.
– Які моменти з процесу фільмування найбільше запам’яталися?
– Моментів було багато. Більш за все мені подобалося розмовляти із таксистами дорогою на кладовище о 3 або 4 ранку або серед ночі. Щодо моментів фільмування, то я пам’ятаю їх усі.
– Коли і як подивилися вперше фінальну версію картини? Які думки при цьому були?
– Точно не можу сказати, коли саме я подивився фінальну версію. Напевно 14 вересня на допрем’єрному показі. Я трохи хвилювався, бо я був у залі і мені було дуже цікаво, якою буде перша реакція глядачів, коли фільм закінчиться. Особисто я отримав задоволення від перегляду і місцями так поринав, що забував, що це кіно, до якого я доклав руку.
Фото – Денис Носов
– Які подальші творчі плани?
– Знімати далі кіно та жити цікаве життя.
– Яка сцена ваша улюблена та чому? З технічної точки зору чи візуальної?
– Мені подобається сцена на кухні, де Аліса каже Саші, що його не було в її житті. А взагалі у фільмі є багато життєвих ситуацій, з якими ми стовідсотково стикалися хоч раз у житі. Якщо з технічної точки зору, то це сцена із закопуванням Петровича, якого зіграв Віктор Жданов. Це було досить ризиковано. Ми всі хвилювалися, бо в нас не було досвіду, часу та екстра грошей, щоб робити це декілька раз.
– Яку сцену було відзняти найважче?
– Сцена із маренням. Нам не вдалося зробити її так, як ми планували, тож вирішували питання на майданчику. Там були певні і технічні труднощі, і сценарні, але все вийшло непогано.
Читайте також