fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

Валентин Васянович

Валентин Васянович, режисер «Атлантиди»: До мене прийшла думка перестрибнути в майбутнє

416

Валентин Васянович, режисер «Атлантиди» – фільму-призера Венеційського кінофестивалю – про зйомки стрічки у Маріуполі, про російську реакцію на фільм, про «Рівень Чорного», а також свій новий фільм.

Події в антиутопії Валентина Васяновича «Атлантида», українська прем’єра якої очікується восени 2020 року, розгортаються в 2025 році, коли Україна перемогла Росію у війні на Донбасі. В інтерв’ю InfoResist режисер, сценарист і оператор «Атлантиди» Валентин Васянович розповів про те, як навчався в польській школі режисерського мистецтва Вайди, як відбувався кастинг акторів, а також про артхаузне кіно. “Нове українське кіно” обрало із розповіді головне. 

Про сценарій 

Спочатку я написав сценарій про події, які відбуваються в теперішньому часі, а не в 2025 як у фінальному варіанті. Це була історія конфлікту, історія вторгнення, але коли сценарій було закінчено, я зрозумів, що він досить жанровий, що мене дратують передбачувані драматичні колізії, які лежать на поверхні. Тоді до мене прийшла думка перестрибнути в майбутнє і зробити антиутопію «Атлантида», в котрій я буду розглядати результати війни Росії проти України.

Це рішення дало мені більше свободи і більше повітря, бо я позбавлявся зрозумілих тільки нам локальних політичних деталей, міг узагальнити ситуацію, зробити історію універсальною і зрозумілою для інтернаціональної аудиторії.

Про історії

Велика частина історії склалася вже під час зйомок, завдяки спілкуванню з реальними учасниками бойових дій. Скажімо, поява в кадрі місії «Чорний тюльпан», яка займається пошуками, ексгумацією і евакуацією загиблих прийшла під час підготовки до зйомок. Від них ми отримали унікальний матеріал, спираючись на котрий вибудували свої епізоди.

Про акторів 

У стрічці знялися виключно непрофесійні актори. Це волонтери, військові сапери, судмедексперти, люди, котрі мають досвід бойових дій. Для мене це було принциповим рішенням, тому що всі вони мають унікальний емоційний досвід, котрий лишив відбиток на їхніх обличчях.

Головний герой Андрій Римарук має досвід бойових дій, був розвідником і навіть сьогодні часто буває на сході, оскільки працює в фонді «Повернись живим». Він досконало зміг передати біль і розгубленість травмованої війною людини після її закінчення.

Андрій Римарук Атлантида

Андрій Римарук

З Андрієм мене познайомив продюсер Володимир Яценко. Він їздив шукати локації на схід України для іншого фільму Володі. Андрій його возив, бо знає всі місця вздовж лінії розмежування. Коли я подивився відео, яке показав Володя, то Андрій мені дуже сподобався, як типаж, і я попросив прислати його на кастинг. Андрій досить органічно спілкується, гарно формулює думки, завдяки журналістському досвіду, і тому підійшов нам для цієї ролі. Щодо Василя Антонюка і Людмили Білеки, вони з’явились в результаті тривалого кастингу.

Василь Антонюк

Василь Антонюк

Про фільм «Рівень Чорного»

Це вже другий фільм з непросійними акторами. Перший був «Рівень Чорного», де я знімав свого давнього друга фотографа Костю Мохнача. Я його знаю багато років, він надзвичайно пластичний і непогано тримається в кадрі. Єдина його проблема в тому, що він погано існує у діалозі. Тому я вирішив цей фільм зробити без тексту. Це був своєрідний виклик, чи зможу я розповісти зрозумілу історію без слів.

Про локації «Атлантиди»

В нас дуже складна каскадерська сцена самогубства, де друг героя стрибає в котел з розпеченим металом. На справжньому металургійному комбінаті (ММК імені Ілліча та «Азовсталь» у Маріуполі – ред.) нас пустили б тільки на невеличкий майданчик, адже техніка безпеки праці не дозволила б інше бо це дуже небезпечно.

Ми довго шукали рішення цієї сцени і в результаті збудували невеличкий металургійний комбінат на Рибальському півострові. Переважна більшість сцен була відзнята в Маріуполі. Ми облазили всі дахи міста аби знайти потрібні індустріальні пейзажі. Квартиру героя, лінію оборони, місця ексгумацій, всі ці об’єкти розташовані навколо міста в радіусі 30 км.

Про знімальний період

Щодо цього (посттравматичний синдром, – ред.), то ми жартуємо, що спробували наших героїв вилікувати від воєнного ПТСР, а натомість подарували інший, котрий пов’язаний з кіно. Бо після закінчення знімального періоду, людям, котрі були на майданчику, довгий час важко від цього відійти. Життя під час знімального періоду емоційно насичене, команда, як велика сім’я.

Наші актори люди психологічно загартовані, цікаві, з яскравими біографіями. Наприклад, Люда Білека, колись співала в рок гурті, потім була на Майдані, пішла на війну, працювала з пораненими бійцями. Вони психологічно значно стійкіші ніж ми. А командна робота і велика ціль — об’єднує.

Людмила Білека

Людмила Білека

Про що “Атлантида”

Зараз велика кількість самогубств серед колишніх бійців. Адже, коли знаходишся на війні, все зрозуміло: є добро і зло, там ворог — тут свій. Коли військові повертаються додому, то все їм здається емоційно незначним, нема білого і чорного. Вони втрачають себе, не можуть знайти себе у суспільстві. Люди, котрі пройшли війну, опиняються сам на сам зі своїми проблемами, а в нас замість підтримати, часто навіть вороже ставляться до них.

Виникає проблема з наданням психологічної підтримки і соціальної адаптації цих людей. З’являються організації, котрі допомагають у цьому. Але, на жаль, їх недостатньо.

Про російську реакцію на фільм

Я пам’ятаю, як нас розвеселив факт, коли після успіху у Венеції російський телеканал присвятив нашому фільму 10 хвилин ефіру. Це їх зачепило. Хоча  я спілкувався з декількома російськими режисерами і жодного негативу від них не почув. Є запрошення на російські фестивалі, але наша відповідь одна — жодного російського фестивалю і жодного продажу на російську територію не буде.

Про недержавну половину бюджету

Досить складна структура бюджету була. Частину вкладали послугами, частину знімальною технікою, постпродакшеном. Нам вдалось переконати Фонд Олександра Петровського, котрий допоміг нам фінансово. Вони єдині, з подібних організацій, пішли нам на зустріч, хоча ми з великою кількістю людей розмовляли.

Про новий фільм

Головні герої нового фільму, це 12-річна дівчинка та політконсультант. Історія про відповідальність людей, котрі мають вплив на суспільство і фактично граються чужим життям. Головний герой — політконсультант, від дій якого трагічно помирає людина. З часом він розуміє свою провину і намагається спокутувати її.

Політтехнології можуть досить швидко змінювати світ, і ми маємо не завжди позитивні результати,  але змушені жити з цим. Чим ці експерименти закінчаться для нас — поки невідомо. Тому для мене ця тема є найактуальнішою на сьогодні.

Про артхаузне кіно

Артхаузне кіно — це потужний канал комунікації з усім світом. Бо коли ти потрапляєш на кінофестиваль класу А з фільмом, ти спілкуєшся з багатьма журналістами і доносиш свою думку. А саме, що в Україні зараз триває війна, вона закінчується ось так, Росія поруч з вами також і вам треба про це пам’ятати. Моє інтерв’ю друкується і меседж накриває практично увесь світ. Тому цей інформаційний канал є надзвичайно потужним.

Валентин Васянович

Валентин Васянович

Про методи роботи

У мене перша освіта операторська. Я будую історію та мізансцени спираючись на зображення. Коли я пишу сценарій, то пишу так: камера стоїть отут, мізансцену будую так, бекграунд такий. Я просто пишу такий собі мануал, як знімати цю історію.

Для мене драматургія не є на першому місці. Вона з’являється потім, коли я вже набрав певну кількість мізансцен, де є енергія, емоції і час. І я з цих боків будую структуру. Я не будую історію на папері, а одразу починаю оперувати кадрами. Тому результат завжди важко спрогнозувати. Бо я не маю всеосяжного досвіду. І тому важливий момент народження фільму відбувається саме в локаціях. Ти знаходиш підказки, як вирішити сцену саме на майданчику.

Про школу режисерського мистецтва Вайди

До навчання у школі Вайди я не мав освіти пов’язаної з ігровим кіно. Для мене все було нове, цікаве і корисне. Якби я вчився ігровому кіно в Україні, то міг би порівнювати (в Україні я вчився на оператора і режисера документаліста).

В польській кіношколі мене вразив саме аналітичний підхід до матеріалу. Вони будують історію традиційним методом. Герої, перипетії, розуміння про що  історія. Там потужна класична традиційна школа. Але мені подобається по-іншому будувати історію. Інколи, коли я починаю фільм, то навіть не знаю про що він і навіщо. Так було з «Рівнем Чорного».

Про режисерську школу в Україні

Я розумію, що наша кіношкола застаріла технічно, і було б добре, аби в Україні з’явились кошти на пристосовану для навчання будівлю і сучасну техніку, приїздили з-за кордону фахівці і викладали. Я думаю, що така школа мусить у нас з’явитися.

Про улюблений фільм

Мій найулюбленіший фільм — це  Silent Light («Безмовне світло» — укр.). На рівні режисерської і операторської роботи — це єдиний фільм, котрий мене зачаровує.

Джерело: InfoResist

Читайте також

Андрій Римарук, “Атлантида”: Даю гарантію, що наступного року цей фільм поїде від України на Оскар