Владислав Писаренко, актор фільму «Велика прогулянка»: Мій персонаж, як Бетмен для Ґотем-Сіті
846Актор театру і кіно Владислав Писаренко про свого персонажа і те як проходили зйомки в повнометражному фільмі «Велика прогулянка», про свою найзнаковішу роль в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра та про досвід зйомок у сімейній комедії «Зірки за обміном».
Головна дія сімейної комедії «Велика прогулянка», прокат якої триває в кінотеатрах країни, обертається навколо однієї галявини, на яку приїхали відпочивати дві різні за світоглядами й характерами родини. Кожна із них вважає місцину «своєю», тож, здається, суперечка є неминучою. Фільм крізь гумор проносить головну ідею — вміння українців єднатись перед обличчям спільної загрози.
Актор театру і кіно Владислав Писаренко в інтерв’ю порталу «Нове українське кіно» розповів про свою роль – молодого поліцейського Гришу, поділився з редакцією думкою, чи потрібен гумор під час війни, про відношення до серіального виробництва та над якими проєктами мріє працювати.
– Владиславе, ви зіграли одну з ролей (Гришу) у фільмі «Велика прогулянка». Розкажіть про цей проєкт і про вашого героя?
– “Велика прогулянка” – це знаковий для мене проєкт, як мінімум з двох причин. По-перше, під час зйомок цього проєкту я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією Писаренко – художньою керівницею театру Особистості, а по-друге, збулася моя мрія дитинства. Як тільки я вступив до театрального університету, я мріяв зіграти у повнометражному фільмі, щоб у мене була повноцінна роль. І тут вона була. Мене показали на великому екрані, мене побачила моя мама. Поки що правда ще не побачила, але я в процесі.
Стосовно мого персонажа, Гриша – це молодий поліцейський, який нещодавно закінчив академію. Він повний амбіцій, сил і здоров’я. У нього плани змінити цей корупційний світ раз і назавжди. Він, як Бетмен для Ґотем-Сіті, й в його планах розкрити наркокартелі, взяти найвідомішого терориста сучасності, викорінити раз і назавжди корупцію і навести лад в суспільстві. Тому, коли з’являється можливість показати, чому він навчився – він хапається за це на мільярди відсотків. А Валер’янич пхає йому палки в колеса, тому от Гриша він такий: амбіційний чесний і справедливий.
Бекстейдж зі зйомок фільму «Велика прогулянка», Владислав Писаренко – ліворуч (фото – пресслужба фільму)
– Комедія мала вийти у широкий прокат ще 24 лютого 2022 року. Наскільки така історія може бути цікавою зараз?
– Я вважаю, що так, адже це сімейна кінокомедія, де не потрібно ні про що думати. Просто посидіти, подивитися, розслабитися, посміятися, відчути якусь радість у житті. Я вважаю, що це кіно зараз дуже актуальне. Треба взяти й сходити всією родиною, повеселитися, поїсти попкорн і підтримати українське кіно.
– Чи потрібен гумор під час війни?
– На мою думку, так. Дуже багато моїх друзів, які повертаються з фронту говорять, що дивно бачити розруху там і бачити сумних людей тут. Я не говорю про “веселитися прямо на всю катушку”, забуваючи про те, що в країні війна, але момент відволікання він має бути, адже людина не має постійно перебувати в стресі. Саме тому гумор зараз потрібен.
– Як проходили зйомки сцен за вашої участі?
– По-перше, зйомки проходили дуже комфортно. Ретельно підбирався кожен кадр, костюми, грим, відбувався розбір сцени з режисером. Вся команда працювала, як один злагоджений організм. До цього в мене більше було серіальних історій, а там все набагато швидше відбувається. Тут знімали дві сцени в день. Мені дуже сподобалось.
– Що найбільше запам’яталося під час фільмування?
– У фільмі “Велика прогулянка” я вперше знімався на зеленому фоні. До цього я ще на зеленці не знімався.
– Як відбувався кастинг на роль?
– Спочатку я записував самопроби. Мені моя агентка прислала самопроби і я їх записував в Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Мої друзі допомагали мені знімати, тримали світло і я навіть знайшов там костюм поліцейського. А ще попросив друга купити томатну пасту, бо там сцена була де Валер’янич гальмує і я падаю в кетчуп лицем. Я дуже ретельно підійшов до кастингу. Записав, відправив, а потім мене покликали вже безпосередньо на живі проби. Ми записали пару дублів, я познайомився з режисером, спробували так, спробували по-іншому. Він розказав стосовно того, як він бачить цього персонажа і потім мені сказали, що мене затвердили і я був неймовірно радий, бо я дізнався що це буде повнометражний фільм.
– Ви зіграли роль у сімейній комедії «Зірки за обміном»? Розкажіть про цей досвід.
– Це була така цікава історія, бо коли мені сказали, що мене затвердили в епізод, я не знав, що це повний метр. І, коли я приїхав на знімальний майданчик, я подивився, що грімвагени трішечки інші, ніж зазвичай на серіалах. Вони виглядали “по-багатому”. Я зайшов, а там висіли костюми для мого персонажа, кур’єра. Я дивлюся, а вони в декількох варіантах, новенькі з бірочками. А в мене там працювала знайома – асистентка по акторах і я кажу: “Марин, а це що серіал, чи що це?”. І вона каже: “Ні, це повний метр”. Потім я дізнався, що тут грає DZIDZIO, Оля Полякова, але з ними було досить легко працювати. Ми швидко зняли, це була нічна сцена. А я там ще, до речі, придумав жарт, який затвердив режисер, і який увійшов у фінальний монтаж.
– У вашій фільмографії чимало серіалів. Як вважаєте, серіальне виробництво переважає в Україні художній кінематограф?
– Поки що в моїй фільмографії більше серіалів, ніж фільмів повнометражних або короткометражних, але я сподіваюся, що статистика скоро зміниться. Мало в яких наших серіалах працюють, як над повними метрами. В серіалах короткі терміни, треба все швидко відзняти. Серіали зараз переважають над фільмами й український глядач не дуже довіряє українському кінематографу. У нас поки немає суперзірок, як у Голлівуді. Але я вважаю, що зараз тенденції змінюються і наш український глядач полюбить наших акторів, він буде слідкувати за ними, буде брати з них приклад.
– Ви граєте в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Які ролі вважаєте найважливішими? Чи є у вас улюблені ролі?
– Так. Я обожнюю цей театр. Я пам’ятаю, коли був студентом, то художнім керівником у мене був Дмитро Михайлович Богомазов, і тоді він працював режисером в цьому театрі, ще коли був живий Едуард Митницький. Ми, студенти, приходили туди, дивилися на акторів і просто фанатіли від них. Це була мрія зіграти з цими людьми на одній сцені, і я пам’ятаю, коли я вийшов вперше на велику сцену, в мене була така думка, можливо вона пафосна, але я подумав, що на цій сцені ходили такі люди і я не можу підвести їх, підвести себе і підвести цю сцену, тому для мене була шалена відповідальність бути частиною цього театру. Він для мене дуже знаковий. Тут золота колекція акторів.
Найзнаковіша роль для мене – це була роль Вовчика у виставі за п’єсою Паші Ар’є “На початку і наприкінці часів” у постановці Жиркова Станіслава “Сталкери”. Вона грається вже більше ніж 7 років, якщо не помиляюся. У виставі грає Ірма Вітовська, Віталіна Біблів, грав Олексій Нагрудний, зараз роль поліцейського виконує Дмитро Олійник. Напевно для мене роль у цій виставі найважливіша, тому що це була моя перша роль. Прем’єра відбулася ще тоді в Молодому театрі, на камерній сцені й на мій День народження. Для мене це дуже знаково і ця вистава наробила багато галасу. Про неї одразу почали говорити. Це було неймовірно відповідально. І я радий, що ця вистава до сьогодні є актуальною, ми дотепер її граємо, по цей час збираємо повні зали.
Владислав Писаренко та Ірма Вітовська у виставі “Сталкери”
– Над якими проєктами мрієте працювати?
– Мені дуже подобається серіал “Чорне дзеркало”. Хотілося б попрацювати в якомусь з таких проєктів про недалеке майбутнє і про те, що там може бути, які там реалії. Також мене цікавить тема Середньовіччя. Хотілося б лицарських боїв, одягнути на себе обладунки. Я б дуже хотів зіграти якусь козацьку історію, саме про наших козаків, адже це були непереможні воїни.
– Що вас робить щасливим в цей нелегкий час?
– Щасливим мене робить моя родина, моя дружина, мої друзі, моя робота, яка, дякуючи хлопцям і дівчатам ЗСУ, потроху зараз відновлюється. Я насправді сам по собі людина доволі оптимістична. Я стараюся зазвичай бачити навколо тільки позитив, окрім звичайно рутини. Я можу радіти будь-чому. Навіть тому, що сьогодні, наприклад, немає дощу. Не люблю дощ. А знайти привід для того, щоб себе розсмішити – мені багато часу не потрібно. Я люблю проводити час зі своєю дружиною, вона робить щасливим мене вдвічі більше.
– Назвіть свої улюблені українські фільми часів Незалежності?
– Першим хотів би назвати “Памфір”. Ми дивилися його з дружиною і це просто щось неймовірне. Ми вийшли з кінотеатру і ще днів 3-4 ми говорили про цей фільм, про акторські роботи, про операторські рішення, про режисуру. Я прям дихав повними легенями. Після перегляду фільму “Памфір” я просто заздрив тим людям, які потрапили в цей проєкт. Браво!
Також хотів би назвати фільми “Мої думки тихі”, “Люксембург, Люксембург”. Я щасливий бачити проєкти такого рівня, таку акторську гру, режисуру, операторську роботу.
– На які українські стрічки ви очікуєте в цьому році?
– Я чекаю повнометражні фільми “Смак свободи” і “БожеВільні”.
Більше про фільм «Велика прогулянка»: