Дмитро Томашпольский, режисер: Естетика фільму «Сторонній» натхненна Лавкрафтом
505Режисер Дмитро Томашпольский про довгий шлях свого нового фільму в українські кінотеатри, вплив Девіда Лінча на творчість, Лавкрафта, негатив в інтернеті і візуальну естетику «Стороннього».
Українська прем’єра езотеричного детективу «Сторонній» на Одеському міжнародному кінофестивалі 2021 відбулася майже через два роки після перших світових показів. За цей час творці фільму були запрошені взяти участь у 22 міжнародних кінофестивалях, де отримали 11 нагород. Також стрічка увійшла в топ найкращих фільмів-жахів 2020 року за версією британського видання The Pepple`s Movies.
Спеціально для порталу “Нове українське кіно” Антоній Ходоровський поговорив з Дмитром Томашпольским, автором сценарію та режисером фільму, про причини фестивального успіху “Стороннього”, особливості його естетики та приховані змісти.
– Чому, щоб опинитися в українському прокаті, фільму знадобилося два роки після світової прем’єри?
– Є декілька причин. По-перше, це звичайна практика, коли фільм спочатку бере участь у міжнародних кінофестивалях, організатори яких проти того, щоб залучені до конкурсної програми стрічки перебували у широкому прокаті. Обов’язково має бути або світова прем’єра, або у межах країни, де відбувається фестиваль. Ми думали, що період конкурсних змагань триватиме близько трьох-чотирьох місяців, але продовжували отримувати запрошення протягом року.
Коли вже були готові до прем’єри в Україні, з нами зав’язався британський сейлз-агент та дистриб’ютор «One Eyed Films», що наразі займається світовим прокатом фільму «Сторонній». Одна з вимог щодо нашої співпраці передбачала відсутність вітчизняного прокату з причини безконтрольного піратства на території нашої країни. По-друге, карантині обмеження діяльності кінотеатрів також створили несприятливі умови для майбутніх показів стрічки. Ми розпочали прокат одразу, коли з’явилася така можливість.
– З огляду на які причини було прийнято рішення випустити “Стороннього” в обмежений прокат?
– Кінотеатрам треба виживати, а роблять вони це за допомогою прем’єр американських фільмів. Глядач не цікавиться українським кіно так само як закордонним. Це типова ситуація. Ми вийшли в обмежений прокат, обрав майданчиком для показів Кінотеатр “Жовтень”. Всупереч прогнозам дистриб’ютора, він посилив потенційну здатність фільму до касового успіху. Вже третій прокатний тиждень покази збирають повні зали глядачів.
– Вже є дані щодо глядацького охоплення, зважаючи на тривалу подорож фільму навколо світу?
– Прем’єри вже відбулися у 16 країнах, з урахуванням України. Разом з нашим британським дистриб’ютором ми визначили, що фільм подивилося близько сімдесят тисяч людей з усього світу. Щодо нашого глядача: ми сподіваємось на три тисячі переглядів. Звісно, якщо брати до уваги піратські копії, розповсюджені російськими ресурсами, цифра виявиться значно більшою. Мені тішить, що “Сторонній” викликає подібну цікавість.
– На вашу думку, чим обґрунтований фестивальний успіх стрічки?
– Мої закордонні колеги пояснюють таке тривале фестивальне життя стрічки тим, що ми не намагалися наслідувати шаблони американського кінематографа. Багато режисерів мавпують голлівудську стилістику, але через брак бюджету не можуть відтворити її на достатньо якісному рівні. Європейському глядачу цікава унікальна кіномова, яка приходить з країни, що представляє фільм. Ми вже отримали двадцять дві позитивні рецензії від видатних критиків, письменників-фантастів тощо. Вони надали розуміння того, що я знаходжуся на правильному шляху й маю продовжувати ним йти.
– Згодні з тими, хто визначає “Стороннього” як горор або наукову фантастику?
– Так, абсолютно згодний. Фестивалі, в конкурсних програмах яких “Сторонній” брав участь, спеціалізуються саме на таких жанрах, як sci-fi, horror, fantasy. Ба більше, ці напрями доволі сильно взаємозв’язані між собою. Погляньте на творчість будь-якого видатного режисера. Наприклад, Хічкока. В його фільмах одночасно присутні драма, комедія та жахи. Безумовно існують не авторські, суто жанрові картини. “П’ятниця 13” – чистий horror, а “Зоряні війни” – sci-fi. Але стрічки Вільньова, Лінча, Кубріка будуються на змішанні жанрів. Існує така ніша – авторське жанрове кіно. Робити фільм з огляду на один жанр – занадто примітивно. Протягом багатьох років я працюю з еклектикою. Мені часто цим дорікали, але я по-іншому не можу.
– Багато глядачів вбачають вплив Девіда Лінча на вашу кіномову. Ви спростовуєте чи підтверджуєте ці припущення?
– Паралелі з Девідом Лінчем не можуть не виникати, бо я обожнюю цього режисера. Він вплинув на мої естетичні вподобання ще у підлітковому віці, коли я переглянув “Твін Пікс”. Згодом мною був створений серіал “Таємниця Лебединого озера”, що по-доброму його пародіює. Але “Сторонній” ніяк не звертається до творчості цього митця. Мабуть, ті, хто відреагував на зображену в трейлері істоту порівнянням з Дель Торо, так само побачив в одному з епізодів фільму натяк на завісу з “Твін Піксу”. Мова йде про підсвічену темно-червоним та зеленим кольорами клейонку у сцені, де героїня Дарії Трегубової спускається до басейну. Загальні інтонації стрічки належать не Лінчу, а великому пласту культури: багатовіковому змішанню піднесеного та низького, страшного та веселого, еротики та потворного.
– Чому творчість Лавкрафта стала основоположною для атмосферної складової історії?
– Безумовно його вплив величезний. Для мене цей письменник – код до розуміння світобудови, тонкого виміру. Оскільки ще з дитинства я відчуваю надприродні матерії, усі мої фільми певним чином присвячені цій темі. Творчість Лавкрафта – взірець того, як містичний жах може об’єднуватися з глибинною філософією. Він великий конструктор. Я вчився у нього й продовжуватиму це робити. Для мене його твори є посібником по режисурі та драматургії. За допомогою лавкрафтовських мотивів зручно розмовляти з глядачем. Але, на жаль, саме західним. Як казав один мій приятель: “Коли Європа дивилася “Андалузського пса”, ви – “Арсенал”. Чи це означає, що треба припинити знімати кіно для інтелектуально розвинутого глядача? НІ, навпаки. Навіть якщо він складатиме один відсоток.
– У фіналі фільму з’являється надпис: “Моєму батькові, якого я ніколи не бачив, присвячується”. Чим він обумовлений?
– У цьому фільми багато моїх особистих переживань. Він про мого батька, про мене. Присвята у фінальних титрах – не вигадка, щоб гарно закінчити історію. Хотів розповісти про цей стан. Про дітей, яких кинули, як мене. Коли дорослішаєш, починаєш замислюватися: якою людиною був твій батько, чи варто продовжувати на нього ображатися? Можливо треба його знайти, бо він соромиться звернутися за допомогою, боїться, що ти не пробачиш. Ця тема присутня в багатьох моїх фільмах й не відпускає мене. Коли я намагався знайти свого, виявилося – він вже помер.
– Коли читаєте аналітичні статті щодо змісту стрічки, наскільки вони відповідають закладеним в неї сенсам?
– Мене дуже здивувало, що майже все було правильно інтерпретовано. Хоч й залишилися приховані змісти. Якщо говориш на серйозні, морально-етичні теми, не можна розпочинати з дидактики. Найцікавішою формою викладення думок завжди залишатиметься гра. Люди все життя тяжіють до таких розваг, як карти, рулетка тощо. Гра – це, мабуть, єдиний спосіб, що не передбачає прямого повчання. Це маніпуляція з добрими намірами. Навіть богоугодними. Остання сцена фільму добре це підкреслює. Водолікарня, що злітає у небо – це алюзія на існування бога. Ця стрічка про віру в нього, про те, що самим цінним й важливим є не космос, а сім’я, дім, кохання, країна, які стоять на трьох слонах та черепасі.
– Кінокритик та редактор Simone Braca (Італія) зауважив, що вас надихала філософія Джона Локка. Які концепції дійсно приховані у фільмі?
– Звісно ми усі продовжуємо нести думки мислителів минулих сторіч. У фільми можна знайти дуже багато цитат видатних людей. Вони завуальовані у словах-перевертнях. Цікаво, що ніхто не помітив посилання на теорію Юнга про синхроністичність, яка присвячена змістовим збігам. За цим принципом головна героїня веде своє розслідування. Наприклад, пародійна історія з чханням – є посиланням на езотеричну літературу, що пов’язана з прогнозуванням – хіромантію, френологію, астрологію тощо. Також мною обіграна концепція плоскої Землі. Але для мене існує лише одна наука – драматургія. Головними залишаються проблеми взаєморозуміння з самим собою, близькими, планетою та визначення нашого біологічного виду.
– Що вплинуло на візуальну естетику “Стороннього”?
– Я дуже радий, що на одному з головних фестивалів фантастичного кіно – Fantaspoa International Fantastic Film Festival у Бразилії, було отримано приз “За найкраще мистецьке рішення”. Це дуже рідкісний реверанс, особливо фільмам, які мають невеликий бюджет. Ми досягли результату за допомогою зваженій роботі усієї знімальної команди. Наше завдання полягало у тому, щоб показати Україну під іншим кутом. Коли шукали країни, стиль яких будемо наслідувати, зупинилися на скандинавських землях. Одразу визначилися з кольорами. Лавкрафт – це зелений, горор – темно-червоний. У кадрі практично відсутні інші фарби. Вигляд реквізиту, костюмів та кольорова корекція будується на цих засадах. Естетика фільму лаконічна та зі смаком. Уся візуальна складова підпорядкована одному художньому рішенню.
– Чи тяжко було працювати з акторами, які звикли до більш побутової манери гри ?
– Ні, дуже легко. Я люблю працювати з акторами, знаю деякі секрети. Віднайшов свої основи роботи за кордоном з іноземними акторами. Найбільша проблема полягає в тому, що театральний та кіноактор – це зовсім різні професії. Актори в українському кіно, як правило, грають, ніби в театрі. Зазвичай це має поганий вигляд. Режисери все частіше працюють з аматорами й досягають з ними бажаного результату. Глядач й творець хочуть одного – природності, правди відчуттів. Домагатися від акторів цього стану театральними засобами – безглуздо.
– Як реагуєте на негативні відгуки масового глядача, що не готовий до сприйняття подібних фільмів?
– За часів, коли ще не було інтернету, я не пропускав жодної друкованої замітки. Я їх вирізав та складав до папки. Зараз просто фізично не можу прочитати все, що пишуть стосовно моїх фільмів. На людей, що залишають негативні відгуки, бо не розуміють моє кіно, я ніяк не можу реагувати. Воно не може їм сподобатися. Призначено не для них. Це фільм треба свідомо обирати, але й він обирає. Питання лише в тому, навіщо вони витрачають час та енергію на ці коментарі. Але якщо моя творчість викликає такі сильні негативні емоції – це теж має значення. Гірше, коли фільм залишає байдужим.
Інтерв’юер – Антоній Ходоровський
Читайте також –