Михайло Іллєнко, режисер “Толоки”: Продається незавершена війна. Не дорого і в хорошому стані
357Режисер та автор сценарію “Толоки” Михайло Іллєнко про ідею і суть картини, довгий шлях її створення і відсилання до інших своїх фільмів.
Михайло Іллєнко, автор сценарію і режисер фільму “Толока”, написав спеціально для УП.Життя ессе-запрошення на прем’єру фільму, яка відбудеться 12 березня. Портал www.cinema.in.ua публікує з неї головне.
Про мрію зняти “Толоку”
До 1991 року я не міг сподіватися зняти “Толоку” через гостру несумісність з канонами радянської ідеології. Після 1991 року з’явився шанс, але наш кінематограф почав гальмувати і на середину дев’яностих примерз до рейок на довгі півтора десятиліття. Час від часу його вдавалося підштовхнути, але невдовзі він знову зупинявся перед червоним світлом.
Про відсилання до інших фільмів
У кожному з цих фільмів є репетиція “Толоки”. У “Фучжоу” – хата, що пливе посеред моря разом з хазяїном, який не може її кинути. У фільмі “ТойХтоПройшовКрізьВогонь” – натуральна українська толока поруч з індіанськими вігвамами. Навіть у цілком урбаністичному “Сьомому маршруті” поранений боєць посеред пустелі за лічені секунди будує хату, вік якої від народження до смерті – лічені хвилини.
Феномен української хати – таємниця толоки – починаючи з 1967 року проростав епізодами в інших фільмах.
Про народження кіно
Фільм народжується багато разів – під час виникнення задуму, потім коли пишеться сценарій, а далі – на кожному новому етапі, з кожним новим членом знімальної групи, з кожним затвердженим актором, з кожним знімальним днем, під час монтажу і створення музики…
Але справжнє народження фільму – в глядацькій залі. Так само, як народження хати під час толоки. Кажуть: “Як човна назвали, так він і попливе”. Здається, це стосується так само і фільмів.
Про зйомки “Толоки”
Фільм ми знімали толокою – знесли докупи очерет, глину, реквізит, операторську техніку, костюми, зібрали знімальну групу, потім ще одну, запросили акторів, одного крука, одну козу, одного собаку, коней запросили, чорнобильську пожежну машину, парочку німецьких штурмовиків “Юнкерсів”, дванадцять вагітних жінок, кульову блискавку, не забули секретаря сільського партосередку, один ураган, одного Героя Радянського Союзу з золотою зіркою на грудях, один загін польських гусарів проти татарської кінноти, три десятки українських бранок, озброїли і вдягли два війська – Карла ХІІ (25 000 вояків) і Петра І (42 000 вояків)…
Наш фільм – це чотирьохсотрічна подорож хати Катерини просторами ризикованого землеробства за умов, несумісних з життям, у пошуках таємниці толоки.
Про головну ідею фільму
Вік української хати короткий – від війни до війни. Швидко руйнувалася хата, але й воскресала ще швидше, бо поруч завжди була глина, очерет, горбатилася степова акація, а головне – толока! Якось я почув ці думки уголос від брата. Ми з Юрою сиділи перед старою хатою в селі Бучак, де літом 1967 року відбувалися зйомки його фільму “Вечір напередодні Івана Купала”.
Протягом наступних років я залишався і досі залишаюсь причарованим цією версією призначення української хати, але одна справа – версія, а інша справа – сюжет фільму. Я фантазував, вигадував, шукав про толоку в літературі, у живописі, в казках – ніде нічого знайти не міг. Не зміг знайти про толоку навіть у Тараса Шевченка, але гортаючи сторінки “Кобзаря”, прочитав: “У тієї Катерини хата на помості”. Подумав: Нарешті! Це, мабуть, про хату Виявилося – про любов. І про війну. Далі сюжет склався сам: Продається незавершена війна. Не дорого і в хорошому стані.
Про пошук героїв “Толоки”
Була ще одна важлива грань – добровольці та волонтери АТО, до яких я їздив протягом 2014-2016 років, показував “ТойХтоПройШовКрізьВогонь” у бліндажах, на блок-постах і просто неба. Возив з собою також фрагменти незавершеної “Толоки”. Показував, коментував, слухав.
Поступово силуети дійових осіб почали виростати до неочікуваних масштабів, пропонувати мені свої міфи, символи, забобони. Один із персонажів ставав батьком дванадцятьох синів, інший (божевільний) почав виписувати божевільним довідки, що лікували краще за пігулки, хтось полював на кульову блискавку, хтось тікав від неї, хтось попереджав учасників драми про наслідки, раз-по-раз розповідаючи казку про Катерину, хтось порушував Закони Запорізької Січі, хтось захищав ці Закони, хтось вбивав, хтось народжував…
Ці гіганти – герої, монстри, символічні персонажі, велетні і гноми, лихі люди, а також добрі сусіди, знайомі та незнайомі оточували Катерину в сценарії з усіх боків, а вона вперто скликала толоку за толокою – кожен виконував своє призначення.
Читайте також