Ольга Клименко, продюсерка драми «Загубити, щоб знайти»: Маємо намір зробити цікаве глядацьке кіно з елементами екшену
654Продюсерка продакшену «OK Media Company» Ольга Клименко про нову історичну драму «Загубити, щоб знайти», досвід роботи в продюсуванні українського кіно, створення фільму «Позивний «Бандерас» та улюблені кінострічки.
Команда продакшену «OK Media Company» працює над своїм першим великим кінопроєктом – історичною драмою «Загубити, щоб знайти», сценарій якої розробляється за підтримки Українського культурного фонду. В ексклюзивному інтерв’ю порталу «Нове українське кіно» продюсерка та директорка продакшену «OK Media Company» Ольга Клименко розповіла, про що саме буде нова стрічка, як виникла ідея створити власну кінокомпанію та про подальші творчі плани.
– Ольго, ви виступаєте продюсеркою продакшену «OK Media Company». Розкажіть, як з’явилася компанія та хто стояв біля її витоків?
– З 2006 року я працювала керівником компанії «Паноптикум», яка була виробником телевізійного контенту, художніх фільмів, скетч-шоу і реклами. І коли в 2017 році власники вирішили продати компанію, у мене виникла ідея створити свою власну, адже мала і досвід і знання, як керівника і як продюсера.
Ще до недавнього часу я також працювала з командою «Три-Я-Да продакшн» (продюсером та виконавчим продюсером – ред.) і з «Арт Территория Film & Sound Production» (на посаді CEO – ред.), тож розвитком продакшена «OK Media Company» якийсь час я не займалася. І коли вже я пішла у «вільне плавання», то почала над цим працювати. Компанія нова, але є проєкти, які вже реалізовані: це здебільшого рекламні роботи.
Продюсерка Ольга Клименко
– Над якими кінопроєктами компанія працює зараз?
– Наразі ми розробляємо сценарій історичної драми на реальних подіях «Загубити, щоб знайти» за підтримки Українського культурного фонду. Далі плануємо подання проєкту на пітчинг Держкіно. Також мають відбутися перемовини з іспанською стороною. Ми шукаємо співпродюсера і хочемо вийти як копродукція, бо це історія саме про іспанських дівчат та події тих років у Іспанії та Україні.
– Біографічна драма «Загубити, щоб знайти» – це перший самостійний проєкт «OK Media Company». Розкажіть, хто є автором ідеї і хто працює над проєктом?
– До мене прийшов Ігор Висневський (сценарист; режисер фільмів «Інший Франко», «Слово» та ін. – ред.). Ми з ним співпрацювали раніше в «Три-Я-Да продакшн», коли йшла робота над фільмом «Норильське повстання», де Ігор виступив як режисер.
До нього звернулася з цією історією донька нашої головної героїні Марії і запропонувала зняти кіно, основою якого була б історія її мами. Ми створили «сценарну кімната», в яку увійшли Ігор Зайцев (короткометражний фільм «Людина з фотоапаратом», отримав головний приз кінофестивалю «Кінокульт» – ред.), Роман Волосевич (короткометражний фільм «Сумні портрети», отримав Гран-прі кінофестивалю KIFF– ред.). Ще ми взяли у команду Валерія Примоста.
Ліворуч – Ігор Висневський, праворуч – Ольга Клименко
– Про що саме розповідає фільм «Загубити, щоб знайти»?
– Стрічка розповість про двох іспанських дівчат, ймовірно дочок міністра, яких було викрадено у 1936 році та депортовано в УССР. Початкова історія, як ми її собі задумували, – про пані Марію, її дитинство і викрадення. Це також історія Матвія Берельмана – освіченого лікаря єврейського походження, який разом з дружиною українкою Катериною Терещук дуже любить дітей, але за іронією долі вони бездітні.
Це невідома історія, але в ній багато що закладено. Це буде історична драма не в зовсім класичному прояві. З нами співпрацює історичний консультант і в нас є доступ до архівних матеріалів тих часів, маємо намір зробити цікаве глядацьке кіно з елементами екшену.
– На якому етапі виробництво фільму?
– Поки на етапі написання сценарію, проте до кінця листопаду маємо вже завершити.
– Ви вже бачите, хто може зіграти головні ролі у фільмі, а хто виступити в ролі режисера?
– На роль Берельмана вже є думки. А от пошук акторів на головні ролі Марії та Кармен буде складним, бо це вік 14 і 12 років дівчат з іспанською зовнішністю. Режисером фільму має виступити Ігор Висневський.
– Коли плануєте приступити до зйомок?
– Хотілося б у наступному році розпочати виробництво, але ми залежні від фінансування, тому попереду ще будуть пітчинги. І, враховуючи як вони відбуваються, то кошти отримати можна буде не раніше вересня 2022 року. Скоріш за все, це буде 2023 рік. Ми розраховуємо на підтримку Держкіно, але хочемо також подаватися на гранти в Іспанії та в інших країнах.
– Над чим із повного метра працюєте ще?
– Мені подобається повний метр, бо це завжди глобальний проєкт. Але зараз є плани створити кінопродукт для відео-платформ – ми розробляємо комедійний міні-серіал, який розповідає про молоду жінку, що шукає знайомства з чоловіками, але її спіткають невдачі. Працюємо самостійно, без грантів. Також співпрацюю з театральним проєктом в новому для України форматі.
– Першим повнометражним фільмом в якому ви виступили продюсеркою, був «Позивний «Бандерас», створений разом з командою «Три-Я-Да продакшн», прем’єра якого була у 2018 році. Наскільки цей досвід змінив ваше ставлення до українського кіно?
– Я вважаю, що початок розквіту українського кіно прийшовся саме на період після подій 2014 року. Тоді насправді почали знімати українське кіно.
Під час роботи над «Бандерасом» в нас була класна команда разом з продюсером Сергієм Барановим. Ми виграли дев’ятий пітчинг Держкіно і зразу відібрали режисера Заза Буадзе. Він не хотів, щоб у фільмі знімалися відомі актори, тому ми провели кастинг, в результаті якого лише акторка Юлія Чепурко була з Києва, а всі хлопці – з регіональних театрів. Музику до фільму написав італійський композитор Франко Еко.
– Що стало для вас тим самим поштовхом, коли ви зрозуміли, що хочете зв’язати життя з продюсуванням українського кіно?
– Це було пов’язано саме з фільмом «Позивний «Бандерас». Ми почали робити український продукт на світовий ринок. Не так, як раніше, коли замовлення на виробництво кінопродукції було переважно зі сторони Росії, а головні ролі грали російські актори.
– З якими кінопроєктами подавалися на останній пітчинг Держкіно?
– Подавалися на п’ятнадцятий конкурсний відбір Держкіно з проєктом короткометражного фільму «Тато» та короткометражним фільмом «Червоне».
– Які маєте подальші творчі плани?
– Є в мене в планах одна дитяча серіальна історія, яку можна перекласти й на повний метр. Як мама, я розумію, що українського продукту для дітей недостатньо в наших кінотеатрах. Не говорю зараз про мультиплікацію. Саме кіно українського виробництва для дитячої аудиторії доволі таки мало. Реалізація цього проєкту – моя амбітна мета.
– Як залучати глядача до переглядів українського кіно в кінотеатрах?
– Легкі історії на прикладі фільму «DZIDZIO Контрабас» більш цікаві для глядача, на мою думку. Люди стомлені від важких історій. Проблема ще в тому, що рекламних кампаній українського продукту в кінотеатрах замало, особливо там, де недостатнє фінансування фільму. Пересічний громадянин мало знає про українське кіно.
Мені було прикро, коли свого часу ми вийшли на екрани кінотеатрів з повнометражним фільмом «Інді» (виробник «Паноптикум», 2007 рік, – ред.), але глядач ще не йшов на українське кіно. У 2017 – 2018 роках ситуація дещо змінилася і кожні два тижні в кінотеатрах була українська прем’єра. Але проблема залишалася в тому, як розписували ці покази дистриб’ютори. З фільмом «Позивний «Бандерас» в нас був невдалий розпис сеансів, через це недостатня кількість глядачів побачила цю стрічку. Як приклад, сеанс о 17:00 годині чи о 10:00 ранку в будній день понеділка. Не кожен може дозволити собі прийти в кінотеатр у цей час.
– Сьогодні досить активно розвиваються онлайн-платформи. Чи дійсно українські фільми можуть добирати на цих відеосервісах у зборах?
– Звісно. Наш фільм «Позивний «Бандерас» був проданий на одній з таких українських платформ. Крім того, були продажі в США і в Корею. Онлайн-платформи – це вихід як для виробників, так і для глядачів.
– Як залучити більше коштів на рекламу українського кінопродукту?
– По-перше, шукати спонсорські гроші. По-друге, продакт-плейсмент, але він можливий не в кожному фільмі. Наприклад, в трилогії «Скаженого весілля» він доречний, а от у фільмі «Позивний «Бандерас» він не логічний був би. Треба також співпрацювати з телеканалами, які можуть давати додатковий рекламний час для анонсування українських фільмів. Нажаль, в Україні форма меценатства не розвинута.
– Наскільки активно купується українське кіно на зарубіжних ринках?
– Щоб окремо, не в пакеті якогось дистриб’ютора, продатися проєкту дуже складно і те за копійки. Була у нас така співпраця по фільму «Позивний «Бандерас» – це не принесло глобального доходу, але ми отримали додаткові покази та аудиторію.
– Що дивилися останнього з українського кіно? Які стрічки сподобались?
– Із того, що мене дійсно зачепило, це фільм Наталки Ворожбит «Погані дороги». Доволі цікавий режисерський дебют. Взагалі ідучи в кіно, я намагаюся переглядати фільм, як глядач і «відключати» в собі продюсера.
– Назвіть свої улюблені українські фільми часів Незалежності?
– Улюбленого кіно немає, але є проєкти, які подобаються або своєю складовою, або історією. Наприклад, фільм «Кіборги» мене зачепив. Також подобається драма «Гніздо горлиці». Персонажі та й самі виконавці Римма Зюбіна та Віталій Лінецький мені дуже близькі. Комедія з Ірмою Вітовською «Мої думки тихі» сподобалася.
З 2014 року з’явилося багато гарного кінопродукту. Можливість державного фінансування як серіального виробництва, так і повного і короткого метру – це дуже добре. Те, що Держкіно і Мінкульт підтримує українське кіновиробництво – це прекрасно на шляху становлення і розвитку вітчизняного кіно.
Детальніше про нову історичну драму: