fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

«Бачення метелика» Максима Наконечного відібрано до конкурсу 75-ого Каннського кінофестивалю

102

Світова прем’єра фільму «Бачення метелика» («Спас») Максима Наконечного – поствоєнної драми, яка розкриває тему травм людини та суспільства, спричинених війною – відбудеться на 75-му Каннському кінофестивалі.

Про це порталу “Нове українське кіно” розповіли у пресслужбі фільму. Як зазначається, новину офіційно повідомив 14 квітня організаційний комітет на прес-конференції, де було оголошено фільми-учасники, що будуть змагатися за нагороди найважливішого кінофестивалю світу.

Світова прем’єра стрічки українського режисера Максима Наконечного «Бачення метелика» (Butterfly Vision), раніше відомого за робочою назвою «Спас», відбудеться в секції «Особливий погляд» (Un Certain Regard) офіційного відбору 75-го Каннського фестивалю.

Фокус цієї категорії – фільми, які, на думку програмного відділу фестивалю, будуть мати сильний вплив на розвиток кіномистецтва, а також виділяються оригінальною ідеєю та естетикою. Цього року Каннський фестиваль буде проходити з 17 по 28 травня 2022 та святкуватиме 75 років свого існування та розвитку.

Кадр з фільму «Бачення метелика»

Повнометражний дебют Максима Наконечного – це жорстка та сюрреалістична історія про жінку-воїна, яка не бажає бути жертвою. Після звільнення з ворожого полону аеророзвідниця Ліля намагається повернутися до свого мирного життя в Україні. Біль і травма через пережите повсякчас виринають на поверхню, ніби уві сні, та щось всередині неї не дозволяє забути, чому вона мусить жити далі.

«Знімаючи цей фільм, я плекав надію, що він здебільшого буде про минуле й про наслідки війни, з якими ми як суспільство мали би впоратися. Але це виявився фільм про наше теперішнє й майбутнє, про передчуття великої війни та місце, яке свідомо займає в ній кожна людина. Участь у фестивалі в Каннах була та є мрією для кожного/-ї з кінематографістів/-ок, але в цей момент я, чесно кажучи, мало відчуваю радості з цього приводу, адже безліч моїх співгромадян і співгромадянок зараз проходять через жахи, зображені в нашій роботі. Але я усвідомлюю, що Каннський міжнародний фестиваль – це найкращий майданчик для того, аби саме українські голоси були почуті, й світ нарешті почав правильно розставляти акценти, бачити зв‘язки російської культури й російської агресії, і розглядати українсько-російські стосунки крізь колоніальну оптику. Ми з командою фільму сповнені рішучості зробити для цього все можливе», зазначив режисер Максим Наконечний.

Головні ролі зіграли актори театру та кіно Ріта Бурковська (кінодебют відбувся у фільмі «Парфенон») та Любомир Валівоць (актор Київського академічного театру юного глядача на Липках). Серед акторського складу є відома драматургиня та режисерка Наталка Ворожбит та актор і волонтер Мирослав Гай. У фільмі також зіграли непрофесійні актори: реальні лікарі, військові, у тому числі колишні полонені.

Режисер та сценарист – Максим Наконечний (продюсер стрічки «Цей дощ ніколи не скінчиться», режисер фільмів «Невидима», «Новий рік у сімейному колі»), співсценаристка – Ірина Цілик (режисерка фільму «Земля блакитна, ніби апельсин»).

Продюсерки – Ліза Сміт (режисерка стрічки «Школа № 3»), Дар’я Бассель (продюсерка фільму «Тато – мамин брат» та «Назовні»). Міжнародні ко-продюсери – Аніта Юка, Даґмар Седлачкова, Маріо Адамсон, Серхіо С. Аяла.

Операторка-постановниця – Христина Лізогуб (операторка стрічки «Школа № 3»), монтаж – Івор Івезічь та Аліна Горлова (режисерка «Цей дощ ніколи не скінчиться»). Звукорежисер – Василь Явтушенко, композитор – Джян Бабан.

Країни виробництва фільму – Україна (TABOR), Чехія (MasterFilm), Хорватія (4Film), Швеція (Sisyfos Film Production). Фільм створено за підтримки Державного агентства України з питань кіно та Міністерства культури та інформаційної політики України, Eurimages, Чеського кінофонду, Хорватського аудіовізуального центру, Шведського кіноінституту, Українського культурного фонду та Українського інституту.

Нагадаємо, уперше TABOR заявили про себе на Одеському міжнародному кінофестивалі у 2013 році, та активно почали розвиватися після Революції Гідності. Команда стала яскравим прикладом нової хвилі молодих кіномитців України. Вже за чотири роки кінокомпанія отримала першу серйозну нагороду світового рівню – Гран-прі в конкурсі Generation KPlus на Берлінале за стрічку «Школа № 3».

З того часу вийшли їхні фільми «Явних проявів немає», «Solitude» та «Цей дощ ніколи не скінчиться», які перемагали на кінофестивалях у Лейпцизі, Флоренції та Амстердамі, більшість стрічок кінокомпанії торкаються тем війни та її наслідків.

Читайте також

Фільм «Земля Івана» отримав нагороду на Pordenone Docs Fest в Італії