fbpx

Нове українське кіно

Незалежний проект про сучасне українське кіно

східняк

Одного разу на Сході: рецензія на фільм «Східняк»

819

Рецензія на «Східняк»: комедійне бадді-муві із небезпечним Донбасом і Богданом Бенюком у головних ролях. Чим фільм може зацікавити глядачів, а чим – ні, і чи варто на нього сходити в кіно.

Мало які фільми в українському повному метрі виходять з такою завидною регулярністю, як про Донбас. Причина очевидна – реакція митців на виклики часу. Головна перевага цих фільмів не завжди в якості, зате в актуальності і розмаїтті жанрів. Тільки в цьому році вийшла сатира про «котиків» Тихого, а вже восени на глядача чекають пост-воєнна притча «Атлантида» Васяновича та брутальна драма «Погані дороги» Ворожбит.

Зі «Східняком» історія інша – це роуд-муві, в якому як то прийнято сюжет зосереджений навколо подорожі. Режисер і сценарист Андрій Іванюк розповідає історію одного дня бійців, які за день мають виконати грандіозну в своїй буденності місію, реальна ціль якої – показати сучасний Донбас з точки зору рядових бійців та їх саморефлексію, не звичну для тих, хто звик черпати інформацію з новин.

Вже з третьої хвилини герой Богдана Бенюка на прізвище Борода ходить і роздає усім дзюскіну мати. Як корінний місцевий, він чоловік бувалий, ще й трохи експресивний, тож насипає і своїм, і чужим впродовж всього хронометражу. Між діалогами з ідейним товаришем, який виступає тут своєрідним антиподом переконаного реаліста з Донбасу, та під саундтрек гуртів «Пирятин» і «Кому Вниз», автори проводять глядача розлогим депресивним регіоном.

Східняк

Змальовують Донбас через дрібні клопоти, нав’язані війною з РФ, меланхолічні пейзажі та розмаїття місцевого контингенту. І якщо руїни колись багатого краю на мить таки стають прекрасними – місцеві біляші роблять свою справу навіть з глядачем, – то місцевий контингент навпаки не має нічого світлого і навіть російсько-терористичні війська відтіняє на ар’єрсцену. Тут і раніше було небезпечно, – говорять герої і їдуть далі, щоб показати більше, глибше того, що тут і зараз.

Оператор жадібно хапає занедбані залишки заводів і передмість. Камера переходить з довгих планів природи краю до нетрів маленького насупленого містечка. Сєпари жмуться, але, на відміну від їх зображення у тих же «Кіборгах» Сеітаблаєва, залишаються безмовними статистами. З ними і так все зрозуміло. Але через це декілька сцен, близьких до «тарантинівського» загострення ситуації, вирішуються швидко, навіть дещо похапцем.

Головна зброя тут – діалоги з вуст подорожуючих. Герої сперечаються і по тричі зупиняють авто, щоб висловити свою позицію, думку, обурення. Лайка миттєво стає російськомовною, хоча так нічим діалоги і не збагачує, хіба що виступає черговим лакмусовим папірцем для місцевого колориту.

східняк бенюк

Розбиті дороги минаються, випадкові зустрічі зміняються іншими, «Режисьор» у виконанні Анатолія Максимюка похмуро супиться і клянеться зняти про напарника фільм, а Бенюк відіграє на кілька «дзиґ» наперед, не залишаючи взагалі нікому простору для повноцінного перформансу. Все-таки поєднати благородність і мат, розказуючи на чому Донбас нині стоїть – завдання ще те хитромудре. А тут ще надвечір’я наближається і з ним передчуття бою.

Замальовка Донбасу 2020 року вийшла непростою. З одного боку «Східняк» не впадає в пафос, ілюзії чи фарс, з іншого – намагається сказати більше, ніж дозволяє час. Наприклад, що мир не можливий, а єдиний шлях деескалації – це перемога над ворогом. Адже будь-який мир так і залишиться гвинтиком гібридної війни, швидкого закінчення якої годі й чекати.

Попри всю свою показову брутальність, жарти і невизнання жодних авторитетів, фільм «Східняк» – це сентиментальне кіно воєнного часу, але без напускної мелодраматичності. Кожен його герой – не символ, а скоріше романтик в жорсткому світі, якого не випускати автомата з рук змушують обставини. Як доповідачі, вони не вдаються в абстрактні матерії між реалізмом і міфом, десь помиляються чи впадають в емоції, а десь, навпаки, аж занадто рублять правду-матку. Нехай не самими рівними діалогами. Нехай залишаючи більше питань. Зате нагадуючи ще раз, що попри все, Донбас – це Україна.

Тож причин переглянути стрічку «Східняк» щонайменше дві – сходити на серйозну розмову про життя на лінії фронту та подивитись на бенефіс відомого українського актора, який цілком може стати родзинкою в кінокар’єрі Богдана Бенюка. А більше причин може й не треба. До зустрічі в кіно!

Автор: Микола Маранчак

Читайте також

“Останній герой бойовика”: рецензія на фільм “Спадок брехні” зі Скоттом Едкінсом