Андрій Лисецький, режисер: «Земля Івана» – це історія про надзвичайно щасливу людину
594Режисер і оператор фільму «Земля Івана» Андрій Лисецький про авторський підхід до фільмування, роботу з художником Іваном Приходьком та футуристичну історію, над якою працює зараз.
26 вересня у Харківській філармонії відбулось урочисте відкриття 5-ого Міжнародного кінофестивалю Східної України Kharkiv MeetDocs. Одним з учасників Національного конкурсу є дебютний документальний фільм «Земля Івана» режисера, сценариста та оператора Андрія Лисецького. Онлайн-показ кінофільму «Земля Івана» буде доступний лише один день 27 вересня з 08:00 до 23:59 на сайті Kharkiv MeetDocs, безкоштовно за умови реєстрації.
З нагоди події портал «Нове українське кіно» розпитав Андрія Лисецького про головного героя Івана Приходька — одного з останніх народних художників України, про особливості фільму та його нову режисерську роботу.
– Андрію, ви довгий час займалися операторською справою. Фільм «Земля Івана» – ваша перша режисерська робота в документальному кіно. Чи складно було змінювати амплуа? Як ви до цього прийшли?
– Зйомки для мене це завжди неймовірна подорож, навіть якщо географічно переміщатися нікуди не потрібно. А що головне у подорожі – друзі з якими разом долаєш перепони. То ж, з хорошою командою можна йти на сміливі експерименти. І в цьому фільмі ми вирішили це спробувати. Для певних камеральних історій таке поєднання є природним. Наприклад, з метою створення певної атмосфери поруч з героєм.
Безумовно навантаження і відповідальність значно більше. Якщо дуже примітивно, то режисер це “що робити”, а оператор це “в який спосіб це робити”. Тому важливо не загубити баланс між змістом і формою. Та в будь-якому випадку, кіно – колективний художній твір. Синергія всіх учасників процесу.
Фото: https://detector.media/
– Як виникла ідея зробити кінокартину про представника поліського народного живопису Івана Приходька? Чому саме про нього?
– Щасливий випадок)) Під час скаутінгу локацій побачив дивне подвір’я, будинок що здавалося не змінився з 19 століття. А на тлі, час від часу злітали сучасні літаки, бо це за пару кілометрів від злітної смуги аеропорту Борисполя. Для мене це були цікаві фактури. Так я і познайомився з Іваном Приходьком. Кілька раз приїжджав до нього в гості. Знімав для себе. Так поступово почав набиратися матеріал для фільму.
Кадр з фільму «Земля Івана»
– Ви також виступили автором сценарію фільму. Яка головна тема фільму і чим може бути цікавий глядачеві?
– Головна тема фільму – історія про надзвичайно щасливу людину. А такий досвід, думаю, буде цікавий кожному з нас.
– Фільм «Земля Івана» здобув головний приз Національного конкурсу цьогорічного Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Як вважаєте, чому судді обрали саме вашу роботу?
– Будь-який конкурс чи фестиваль це досить суб’єктивна оцінка журі. Цього року фестиваль відбувся онлайн, і в мене, на жаль, не було можливості поспілкуватися на цю тему.
– Як оператору, чи вдалося вам реалізувати через стрічку якісь творчі задуми? Що саме?
– Як оператор, до кожного фільму, я шукаю певне унікальне візуальне рішення, що відповідає темі, драматургії задуму. Тож, “Земля Івана, не виняток. Для прикладу, і в побуті, що тісно пов’язаний з циклічністю року, і у творчості, і у віруваннях сонце є важливим елементом, для пана Івана. Тож сонце стало й одним з візуальних-драматургічних мотивів нашого фільму.
– Зйомки тривали близько трьох років і завершилися у 2019 році. Чи весь відзнятий матеріал увійшов у фінальну версію фільму? Чим відрізняються початкові ідеї від результату?
– Дійсно до фінальної версії фільму не увійшло кілька цікавих епізодів та навіть сюжетних ліній, що нам вдалося зафільмувати. Але це звичайна справа, екранний твір має свою логіку побудови та ритму, і від багатьох речей доводиться відмовлятися.
– У квітні «Земля Івана» представляла Україну у конкурсній програмі HotDocs в Торонто, а двома роками раніше стрічку було відібрано до участі в індустрійній секції Docs in Progress 54-го Міжнародного кінофестивалю у Карлових Варах. Як багато людей за кордоном переглянули її? Як її сприйняв закордонний глядач, про що ви чули у відгуках?
– Цього року HotDocs в Торонто, також проходив онлайн, тому, на жаль, не було показу з глядачами у залі та класичним обговоренням після перегляду. Я отримав кілька десятків мейлів від інших учасників фестивалю з дуже теплими словами з приводу фільму. У Карлових Варах ми показували 2 хвилинний трейлер для пошуку можливих дистриб’юторів. І я був приємно вражений, після перегляду, коли побачив довгий список компаній що записалися на зустріч з нами, щодо можливої співпраці.
– Головний герой фільму говорить: “Треба жити так, щоб картини на нас дивилися, нами милувалися”. Що вам особисто принесло знайомство з Іваном Приходьком?
– Навіть, за пару годин спілкування пан Іван, вражає своєю філософією та побутом. Він неймовірно вільна та щаслива людина. Це, безумовно, викликає захоплення.
Він в гармонії з природою, завдяки творчості в гармонії з собою. Все, що йому потрібно дає земля. Він не залежить від нашого «соціального» світу. То ж, часом дорогою зі зйомок, в машині від когось з групи лунало – «Ну нафіг, нашу життєву суєту! Може почати жити як пан Іван!!?». 🙂
– Як пан Іван сприйняв ідею створення кіно про нього? Як проходила взаємодія під час знімального процесу?
– Ми почали знімати, ще до того як виникла ідея робити фільм. Тож насправді, не було такого моменту – початок зйомок. Ми просто продовжували зустрічатись та спілкуватися. Нам було цікаво разом.
– Чи можливо привчити глядача іти в кінотеатр на документальне кіно чи це мистецтво лише для вузькоспеціалізованих фестивалей і для архіву історії?
– Документальне кіно набуває популярності у широкому прокаті. Про це свідчать дані європейських дистриб’юторів. Тож я думаю, цей процес буде набирати обертів.
– Яку роль на вашу думку відіграє документальне кіно у вітчизняному кіновсесвіті?
– В Україні є чудові режисери та оператори документалісти. Я з захопленням слідкую за роботою своїх колег. Багато українських документальних стрічок відзначені на визначних світових кінофестивалях. Тож, якщо підтримка документалістики з боку Держкіно не зникне надалі. Маю надію що це перетвориться на потужне явище. Що яскраво репрезентує Україну у світі.
– Зараз ви працюєте разом з кінокомпанією “MaGiKa Film” над своїм другим документальним фільмом «Блаженний» – про художника, музиканта та винахідника Бориса Блаженного. Яка ідея цього фільму?
– Це буде футуристична історія про виклики нашого часу. Соціальні мережі, самоізоляція, як все це змінює нашу реальність.
– Коли старують зйомки і коли плануєте показати фільм першим глядачам?
– Маємо надію зробити фільм до 2023 року.
– Чи плануєте надалі працювати над документальним кіно про митців? Які в цілому маєте подальші творці плани?
– Так, звісно, планую і далі працювати у документальному кіно. Шукати історії та занурюватися у цікаві мені теми.
– Чи стане режисура вашою головною професією, чи продовжите займатися операторською діяльностю? Що з цього для вас заробіток, а що – покликання?
– Я оператор і буду продовжувати працювати як оператор. Це моя улюблена справа.
– Маєте проєкт мрії, яким хотіли б колись реалізувати?
– Проєкт мрії – це саме той над яким працюю зараз. Інакше не вмію.
– Що дивилися останнього з українського кіно? Які стрічки сподобались, а які (якщо відверто) – не дуже?
– Намагаюся дивитися майже всі українські документальні стрічки. Багато фільмів з цього списку мені подобаються. Звісно, це суб’єктивна категорія. Але, найбільш, мене вражає, що загальний рівень кіномови за останні роки значно виріс. Не можу пригадати відверто слабких робіт.
_____________
Нагадаємо, подивитися фільм «Земля Івана» Андрія Лисецького офлайн можна буде також у конкурсній програмі повнометражних документальних фільмів фестиваля «КІНОКО». Показ стрічки відбудеться 1 жовтня у київському Будинку Кіно.
Читайте також